Камо грядеши. Хвильовий Микола
що молоде мистецтво без технічної допомоги радянської інтелігенції ніколи не стане на ноги. Кожний з нас, поки він плутається в «універсалах», «платформах» та «маніфестах», почуває себе Господом-богом; варто ж йому одійти від «логічних доводів» і доказати свою правоту «літературним фактом», як він переходить у стан розгубленості.
В чому ж справа?
А справа в тому, що нас не озброєно тією мистецькою технікою, яку має кваліфікований митець. І зовсім не випадково, що в робітничо-селянських літературних організаціях завжди налічуємо чималий відсоток інтелігентів: тільки вкупі з останніми робітничо-селянський письменник творить нові мистецько-громадські цінності, тільки з ними, за їхньою безпосередньою допомогою, він кінець кінцем і сам становиться інтелігентом в кращому розумінні цього слова, цебто в даному разі — справжнім письменником.
Отже, коли це так (а це безперечно так!), то знову фігуральне запитання:
— Зеров чи Гаркун-Задунайський?
Ми, «олімпійці», з повною відповідальністю за майбутнє нового мистецтва, заявляємо:
— Для пролетарської художньої літератури, без всякого сумніву, корисніш — гіперболічно — в мільйон разів радянський інтелігент Зеров, озброєний вищою математикою мистецтва, ніж сотні «просвітян», що розуміються на цьому мистецтві, як «свиня в апельсині», що на сьомому році революції раптом зробилися революційніш від самого Леніна і тепер виступають по різних радянських журналах з «червоними» фразами під прізвищами якогось «ця» чи «енка».
Таке кардинальне, воістину принципове запитання ставимо ми літературній «молоді», і на нього вона мусить відповісти… Коли не нам, то самій собі.
Чому ж ми так добиваємось цього?
Чи нема тут якогось гартованського «підвоху»?
Ми гадаємо, що в зв’язку з прискоренням так званої українізації пролетарське мистецтво попадає в тимчасову небезпеку:
— «Сатана в бочці» з гопаківсько-шароваристої «просвіти» вилазить зі свого традиційного кубла і хмарою суне на город. Буде великою помилкою гадати, що це «підвівся чорнозем», — той митець, до якого Тичина «посилав свої нерви». Безграмотне міщанство — от хто. Це саме та «рідненька «Просвіта» в вишиваній сорочці і з задрипанським світоглядом, що в свій час була ідеологом куркульні. Тепер, в силу своєї безпринципності, загубивши до того під собою ґрунт та намацавши несподівані для себе можливості (прискорена українізація), вона робиться «червоною» і йде «селозувати» (певніш — профанувати) міську пролетарську культуру.
От що треба завжди пам’ятати «молоді», ї тоді між нами не буде розходжень.
За доказ актуальності наших засад візьмімо дальші рядки даного листа.
Перш за все, дозвольте ще раз запевнити «молодь», що ми, «олімпійці», ніколи не 6ули патріотами «Гарту». Бо й справді: не «крокодилячу воду» ми пролили б на якийсь новий талановитий твір когось із «молоді», а висловлюючись трохи сентиментально — щирі й гарячі сльози радості оросили б його.
Тому-то