Байки. Леонід Глібов

      На муріжку, серед двора,

      Гуляла дітвора;

      Гостинчики переглядала,

      Що матінка понадавала.

      — Нум у ведмедика гулять! —

      Сусідній Хлопчик став казать.

      — Нум, нум! — всі почали кричати.

      — Ведмедиком лежати буду я, —

      Вигадує Хлоп’я, —

      Гарчатиму на вас, мов хочу похапати,

      А ви кажіть мені: «Ведмедику, цить, цить!»

      У рот гостинчики потрошечку кладіть. —

      Послухали, усі докупи збились

      І у ведмедика гуляти заходились.

      Лежить Ведмедик і гуде,

      А дітвора у рот йому кладе

      Потрошку та по половинці,

      Пооддавали всі гостинці.

      — Тепер ви кидайтесь Ведмедика побить, —

      Навчає Хлопчик, — віточки беріть! —

      І діти віточки побрали,

      Ведмедика ганяти стали.

      Ведмедик хитрий скік та скік,

      Туди-сюди і, сміючись, утік.

      Ведмедика нема, гостинчики пропали,

      І діти матері жаліться стали:

      — Ведмедик, мамо, обдурив,

      Гостинчики поїв…-

      А в оченятах слізочки блищали…

      — А нащо ж ви йому давали? —

      Сказала мати їм, —

      Так вам і слід, дурним:

      Ото з дурлигою не знайтесь

      І у ведмедика не грайтесь!

      Так іноді і ми, як дітвора,

      Дурієм, ніде правди діти:

      Ведмедикам надаємо добра,

      А самі плачемо, як діти.

      У темнім лісі, за горами,

      Зібравсь усякий звір:

      Вовки, лисиці з ховрахами,

      Зайці дурні, шкодливий тхір

      І ще там деяких чимало

      Безпечно в лісі панувало.

      Була і пасіка у них…

      Нехай, мов, люди не гордують,

      Що тільки все вони мудрують

      У хуторах своїх!

      От радиться громада стала —

      Кому б то пасічником буть?

      Лисичка зараз і вгадала:

      Ведмедика кликнуть!

      Послухали і по-дурному

      Постановили, що нікому

      Так не впадає, як йому.

      Не то розумний — дурень знає

      І скаже світові всьому,

      Як скрізь Ведмідь той мед тягає, —

      Так де тобі! І не кажи, —

      Себе, мов, стережи!

      Почав Ведмідь хазяйнувати,

      У пасіці порядкувати:

      Щодня він мед тягав

      Та в берлозі ховав.

      Дознались, кинулись до його —

      І меду не знайшли нічого…

      До суду потягли,

      Прогнали злодія старого

      Та ще й приказ дали:

      Заперти бісового сина

      На цілу зиму в берлозі.

      Ведмедику лиха година: