Байки. Петро Гулак-Артемовський

      Пархоме, не мудруй! ворожки не питай,

      Як довгий вік прокоротаєш;

      Що виковала вже зозуля — поживай!

      А більше — шкода, що й бажаєш…

      Хоч всіх ти упирів збери і знахорів,

      Хоч покумайся ти з відьмами:

      Ніхто не скаже нам так, як би ти хотів,

      Що доля завтра зробить з нами!

      Чи доведеться ще подушне заплатить,

      Чи до снаги вже розплатився?..

      Нащо, про що тобі над цим чуприну гріть?..

      Дурний! дурний!.. а в школі вчився!..

      Терпи!.. За долею, куди попхне, хились,

      Як хилиться від вітру гілка;

      Чи будеш жить, чи вмреш, Пархоме, не журись!..

      Журись об тім, чи є горілка!..

      А, є? так при на стіл!.. Частуй та й сам кругляй!..

      Чи нам, Пархоме, треба скільки!..

      Та вже ж — чи вкоротить свій вік, то вкорочай

      В шинку над бочкою горілки!

      От ми базікаєм, — а час, мов віл з гори,

      Чухра: його не налигаєш!

      От, скільки б випили до сеї ми пори,

      Так ти ж буцім недочуваєш!

      Ну ж, цуп останню ти гривняку з капшука,

      Поки стара пере ганчірки,

      Бо вже як вернеться, то думка, бач, така,

      Що помремо обидва без горілки!

      «На що, до халепи, той розум людям здався?» —