Хазяїн. Іван Карпенко-Карий
чи чорт тебе напав?
Лiхтаренко. Терентiй Гаврилович, ви тiлько не гнiвайтесь, а розсудiть гарненько. Будемо так говорить: ви менi дасте великий шматок сала, щоб я його однiс у комору! Я вiзьму те сало голими руками, i однесу сало в комору, i покладу: сало ваше цiле, а тим жиром, що у мене на руках зостався, я помастю голову — яка ж вам вiд цього шкода?
Пузир. Iди собi к чорту, бо ти наважився мене гнiвить!
Лiхтаренко. Щасливi оставайтесь! (Iде).
Пузир. А Зозулю зараз розщитать! Хатнього злодiя не встережешся! Сьогоднi вiн тiлько голову помастить, а завтра чоботи, а пiслязавтра й сало вiзьме!
Лiхтаренко. Воля ваша. (Пiшов).
ЯВА XII
Пузир i Феноген.
Феноген. От чоловiк! I риби наловить, i нiг не замоче!
Пузир. Я знаю, що вiн бiльше всiх краде, та зате i менi велику користь дає!
Феноген. Ось газети i листи з вокзала привезли.
Пузир (бере листи). Поклади газети на столi, увечерi Соня прочитає. (Чита лист). Феноген, ти знаєш Чоботового сина, Василя?
Феноген. Бачив. Бова Королевич!
Пузир. Старий просить дозволу сватать Соню.
Феноген. Перше спитайте Соню.
Пузир. Що ти мелеш, з якої речi? Сам кажеш, що Бова Королевич, до того один у батька, а батько хазяїн на всю округу… Якого ж їй жениха?!
Феноген. А може, у неї є на прикметi!
Пузир. Пройдисвiт! Так буде, як я хочу!
Феноген. Ой, це вам не Катя, та мовчала до смертi, а Соня…
Пузир. Ет, дурощi! (Читає). Феногенушка! (Встає). Знай наших! Получив орден Станiслава другої степенi на шию — а?
Феноген (цiлує його в руку). Слава богу! (Витирає сльози). Покiйний батюшка порадується на тому свiтi!
Пузир. Не дурно пожертвував на приют. Восени поїдемо на засiданiй в земський банк — нехай всi тi, що смiялися з мого кожуха, губи кусають!
Феноген. Так ви зробiть собi, Терентiй Гаврилович, нову хорошу шубу i хороший сiртук, бо орден буде у вас на шиї, а кожух зверху, то нас знову швейцар виганятиме з прихожої, як торiк виганяв.
Пузир. Я розхристаюсь, як будемо входить; тiлько на порiг, а тут йому перед самим носом блись — орден! Ну, та й швейцар мене тепер пiзнає! Дався я йому взнаки; пам’ятаєш, як молив потiм, щоб я ного простив, — у руки цiлував, навколiшки ставав!
Феноген. Перше опаскудив, на смiх усiм кинув, а потiм просив… Такого хазяїна виганяв з прихожої, прийнявши за старця, а все через кожух. Старий вiн, тридцять лiт носите, дуже торохтить i сильно лоєм тхне.
Пузир. Ну, гаразд. По случаю ордена зроблю шубу з лисичого хутра.
Феноген. Єнот краще!
Пузир. Ну, єнот!.. Хтось стука!
Феноген (одчиняє дверi). Петро Петрович!
Пузир. Милостi просимо!
Входе Золотницький.
ЯВА ХIII
Феноген, Золотницький i Пузир. Феноген цiлує Золотницького в руку.
Золотницький. Здоров, здоров, Феноген! А ти. Крез, як поживаєш?
Пузир. Вашими молитвами.
Чоломкаються.
Пузир. Хоч