Енеїда. Іван Петрович Котляревський

Енеїда - Іван Петрович Котляревський


Скачать книгу
закраснілася, мов рак.

      Запінилась, посатаніла,

      Неначе дурману із'їла,

      Залаяла Енея так: —

      Поганий, мерзький, скверний, бридкий,

      Нікчемний, ланець, кателик!

      Гульвіса, пакосний, престидкий,

      Негідний, злодій, єретик!

      За кучму сю твою велику

      Як дам ляща тобі я в пику,

      То тут тебе лизне і чорт!

      І очі видеру із лоба

      Тобі, диявольська худоба.

      Трясешся, мов зимою хорт!

      Мандруй до сатани з рогами,

      Нехай тобі присниться біс!

      З своїми сучими синами,

      Щоб враг побрав вас всіх, гульвіс,

      Щоб ні горіли, ні боліли,

      На чистому щоб поколіли,

      Щоб не оставсь ні чоловік,

      Щоб доброї не знали долі,

      Були щоб з вами злії болі,

      Щоб ви шаталися повік!"

      Еней від неї одступався,

      Поки зайшов через поріг,

      А далі аж не оглядався,

      З двора в собачу ристь побіг.

      Прибіг к троянцям, засапався,

      Обмок в поту, як би купався,

      Мов з торгу в школу курохват;

      Потім, в човен хутенько сівши

      І їхати своїм велівши,

      Не оглядався сам назад.

      Дідона тяжко зажурилась,

      Ввесь день ні їла, ні пила;

      Все тосковала, все нудилась,

      Кричала, плакала, ревла.

      То бігала, як би шалена,

      Стояла довго тороплена,

      Кусала ногті на руках;

      А далі сіла на порозі,

      Аж зануділо їй, небозі,

      І не встояла на ногах.

      Сестру кликнула на пораду,

      Щоб горе злеє розказать,

      Енеєву оплакать зраду

      І льготи серцю трохи дать.

      "Ганнусю, рибко, душко, любко,

      Рятуй мене, моя голубко,

      Тепер пропала я навік!

      Енеєм кинута я, бідна,

      Як сама паплюга послідня,

      Еней злий змій — не чоловік!

      Нема у серця мого сили,

      Щоб я змогла його забуть.

      Куди мні бігти? — до могили!

      Туди один надежний путь!

      Я все для його потеряла,

      Людей і славу занедбала;

      Боги! я з ним забула вас.

      Ох! дайте зілля мні напитись,

      Щоб серцю можна розлюбитись,

      Утихомиритись на час.

      Нема на світі мні покою,

      Не ллються сльози із очей,

      Для мене білий світ єсть тьмою,

      Там ясно тілько, де Еней.

      О пуцьверинку Купідоне!

      Любуйся, як Дідона стогне…

      Щоб ти маленьким був пропав!

      Познайте, молодиці гожі,

      З Енеєм бахурі всі схожі,

      Щоб враг зрадливих всіх побрав!"

      Так бідна з горя говорила

      Дідона, жизнь свою кляла;

      І Ганна, що їй ні робила,

      Ніякой ради не дала.

      Сама з царицей горювала,

      І сльози рукавом втирала,

      І хлипала собі в кулак.

      Потім Дідона мов унишкла,

      Звеліла, щоб і Гандзя вийшла,

      Щоб


Скачать книгу