Кассандра. Леся Українка

      Ти братові своєму смерть віщуєш?

      Для мене він давно вже не живе.

      Ненависна! Я знаю, як ти зроду

      ворогувала на Паріса.

      Зроду

      любила я його.

      А нащо ж ти

      вмовляла батька й матір не приймати

      його до двору, як прийшов він вперше

      від пастухів убогих, що його

      ховали від пророцтва навісного?

      То не було пророцтво навісне.

      Умерти або жити з пастухами

      було б єдине для Паріса щастя.

      Чому ж то так? Чому ж то Деїфоб,

      і Гектор, і Гелен, і всі брати,

      і сестри всі, і ти сама, Кассандро,

      в палатах здатні жити, а Паріс

      у курені пастушім мав би скніти?

      А скніти у палатах, може, краще,

      так як Паріс у тебе в гінекеї?

      І Деїфоб, і Гектор, і Гелен,

      живуть не скніють: Деїфоб на раді,

      а Гектор на війні, Гелен у храмі —

      живуть душею й тілом. А Паріс?

      Він тільки й жив, як грав там на сопілці

      серед отар. Мовчить Паріс на раді

      і зброю надягає, мов кайдани,

      боги з ним на розмові не бувають.

      З ним Афродіта розмовляє!

      Ні!

      Він раб її, з рабом нема розмови.

      Вона велить, він слухає, та й годі.

      Се ж тільки ти змагаєшся з богами,

      за те вони тебе й карають.

      Що ж,

      їх сила в карі, а моя в змаганні.

      Для того ти й з Кіпрідою змагалась,

      коли вона Паріса напутила

      до мене в Спарту плисти? Що ж, Кассандро,

      Кіпріда, бач, перемогла тебе!

      Мене, Гелено? Ні, тебе й Паріса.

      Але ж Паріс послухав не тебе.

      Глухий не чує — де ж тут перемога?

      Та хто ж би слухав провісті твоєї?

      Не говорила ж ти, почім ти знала,

      що вийде з подоріжжя.

      Я не знаю

      нічого, окрім того, що я бачу.

      Та що ж могла ти бачити тоді?

      Я бачила, як молодик