Мойсей. Іван Франко

      Навіть що для ослиць не стає

      Будякової паші!

      Доведеться кудись кочувать

      На пасовиська кращі.

      Авірон радить край Мадіам,

      А Датан іще далі.

      А Мойсей? Той замовкне, мабуть,

      По вчорашній ухвалі.

      А втім, в таборі гомін і рух,

      Біганина і крики;

      Із шатрів вибігає народ

      І малий, і великий.

      Що таке? Чи де ворог іде?

      Чи впав звір у тенета?

      Ні, Мойсей! Глянь, Мойсей виходжа

      Із свойого намета.

      Хоч літа його гнуть у каблук

      Із турботами в парі,

      То в очах його все щось горить,

      Мов дві блискавки в хмарі.

      Хоч волосся все біле як сніг,

      У старечій оздобі,

      То стоять ще ті горді жмутки,

      Як два роги на лобі.

      Він іде на широкий майдан,

      Де намет заповіту

      Простяга свої штири роги

      В штири сторони світу.

      В тім наметі є скриня важка,

      Вся укована з міди,

      В ній Єгови накази лежать,

      Знаки волі й побіди.

      Та давно вже не входить ніхто

      До намету святого,

      Його жах стереже день і ніч,

      Мов собака порога.

      Але камінь великий лежить

      Край намету до сходу:

      З того каменя звичай велить

      Промовлять до народу.

      На той камінь зіходить Мойсей —

      І жахнулися люде.

      Та невже ж волі всіх на докір

      Він пророчити буде?

      І прийдеться розбить, розтоптать,

      Як гнилую колоду,

      Кого наші батьки і діди

      Звали батьком народу?

      Ось між чільними вже Авірон

      Червоніє з досади,

      А середнім щось шепче Датан,

      Лихий демон громади.