Оповідання про славне військо запорозьке низове. Адріан Кащенко
поміж себе і навіть билися. Поміркована частина козацтва намагалася покірливістю повернути собі ласку польського уряду, щоб знову придбати втрачені права, запорожці ж ні у чому не хотіли одступитися од своїх стародавніх прав та звичаїв і звали городових козаків зрадниками. З гетьманом своїм Полоусом запорожці навіть ходили на реєстрових козаків війною і зчинили з ними криваву розправу.
Самійло Кішка (друге гетьманування)
Під такий тяжкий час мов сонце освітило козацтво — повернувся з турецької неволі гетьман Самійло Кішка, упорядчик перших козацьких походів на море. Поки на Україні минали славні часи Богдана й Підкови і тяжкі часи Наливайка й Лободи, Самійло Кішка, захоплений турками у неволю, плавав на турецькій галері, прикутий ланцюгами до гребки, і не бачив нічого, опріч води та неба. Коли-не-коли, може, галера приставала до Очакова або проїздила повз острів Тендру, так тоді Кішка знав, що тут близько рідний Дніпр і Січ-мати, та важкі ланцюги нагадували йому, що він для України вже вмер.
Проте хоч яка була тяжка турецька неволя і хоч яка вона була довга, а не вбила у серці Самійла Кішки ні любові до рідного краю, ні козацького завзяття й хисту, і він зрятувався з неволі сам та ще й товаришів своїх визволив і привів на Україну. Як думав народ про життя Самійла у неволі і про те, як він од неї зрятувався, нехай розкаже дума:
Ой, із города із Трапезонта виступала галера,
Трьома квітами процвітана, мальована.
Ой, первим цвітом процвітана —
Злато-синіми киндяками побивана;
А другим цвітом процвітана —
Гарматами вриштована;
Третім цвітом процвітана —
Турецькою білою габою покровена.
А в тій галері Алкан-баша,
Трапезонськеє княжа гуляє;
Ізбраного люду собі має:
Сімсот турків, ячичар чотириста
Та бідного невольника півчвартаста
Без старшини військової.
Перший старший між ними пробуває
Кішка Самійло, гетьман запорозький;
Другий — Марко Рудий, суддя військовий;
Третій — Мусій Грач, військовий трубач;
Четвертий — лях-потурнак,
Клюшник галерський, сотник переяславський.
Недовірок християнський,
Що був тридцять літ у неволі,
Двадцять чотири, як став на волі,
Потурчився, побусурманився
Для панства великого,
Для лакомства нещасного.
В тій галері од пристані далеко відпускали,
Чорним морем далеко гуляли.
Проти Кафи-города приставали,
Там собі великий та довгий опочинок мали.
То представиться Алкану-башаті,
Трапезонському княжаті, молодому паняті,
Сон дивен, барзо дивен напрочудо.
То Алкан-баша, Трапезонськеє княжа,
На турків-яничар, на бідних