Лис Микита. Іван Франко
був тій чести,
Та що цар дав, їж до решти!
Сперечатися не мож.
Пісня третя
Кіт Мурлика до дороги
Добре взяв за пояс ноги,
В торбу впхав печену миш
І лісочком, холодками,
Так на підвечерок самий
Він прибув до Лисович.
Стукнув в браму, дожидає…
Лис в кватирку виглядає.
Кіт Мурлика шапку зняв,
Поклонивсь йому низенько,
Привітав його борзенько
Та й такі слова сказав:
«Не прогнівайся, нанашку!
Не приніс я жадну фрашку,
Але царський вам наказ:
Другий раз се цар, наш владця,
Через свойого післанця
На свій суд ось кличе вас.
Що тут довго говорити!
Дуже цар на вас сердитий,
Тож я раджу вам: ходіть!
Цар поклявся на корону:
Як не ставитесь до трону,
То пропащий весь ваш рід».
«Мурцю! – скрикнув Лис Микита.
От не ждали! От візита!
Боже милий, як я рад!
Ну, ходи в мої обійми!
А про те казать не смій ми,
Щоб як стій іти назад!
Таж Лисиця, твоя тітка,
Так тебе видає зрідка,
Що не пустить нас під ніч.
А маленькі Лисенята,
Чи ж вони пустили б брата?
Ні, то неможлива річ!
Повечеряєм гарненько,
Проспимося, а раненько
Холодком – та й в божу путь!
Я про царський суд не стою.
А що рад піду з тобою,
Ти про сеє певний будь!
Он з Медведем інше діло!
Ти розваж: прийшов Бурмило,
Мов розбійник, у мій двір.
Та й до мене з криком, фуком,
З величезним в лапах буком —
Я ж малий, слабенький звір!»
«Ой, нанашку, – рік Мурлика, —
Ласка ваша завелика…
Але ліпше ми не ждім!
Ніч чудова, місяць світить…
Попрощайте жінку й діти,
Та й у путь як стій ходім!»
«Мурцю, – каже Лис, – май розум!
Ніч не тітка, ми не возом
Будем їхать, ні літать.
Всяка погань лісом лазить,
Ну ж но хто на нас наважить!
Ні боротись, ні втікать!»
Ті слова Кота Мурлику
Кинули у дрож велику.
«Ваша правда, – він сказав, —
Мушу на ніч вже лишиться…
Та скажіть, щоб поживиться,
Де б я тутка що дістав?»
«Що ж, не гнівайсь, Мурцю дільний!
Чоловік я богомільний,
Піст твердий держу день в день.
Та тобі вже я придбаю
Найсмачніше, що лиш маю:
Крижку меду з’їж лишень!»
«Меду? Тьфу! – відрік Мурлика.–
Най Бурмило мід той лика!
Ним мене ти не вкормиш!
Та у вашому фільварку
Чей же є де в закамарку
Хоч одна порядна миш?»
Лис Микита рік до Мурка:
«Ти жартуєш! Навіть турка
Я б мишми не трактував!
Що ти видумав, небоже!
Миші їсти!.. Милий боже!
Про таке