Рок-н-рол, стакан, кохання. Валентин Терлецький
спільників, котрі також слухають рок, мріють про внутрішню і зовнішню свободу, намагаються жити «іншим» життям. Складається певне коло однодумців, з якими нарешті можна говорити на рівних і не соромитись своєї «інакшості». Ти у своєму колі, про яке мріяв уже давно. Ти задоволений собою, що зробив правильний вибір, вступивши на українську філологію.
Ти дихаєш вільним повітрям «універу» з досі незнаним почуттям насолоди. Після похмурих і брудних дворів Кічкаса, наповнених озлобленими на весь світ невдахами, після пролетарського смороду роками не чищених вулиць, після важкої і вбивчої атмосфери заводських кварталів, після ненависних шкільних буднів ти опинився в іншому світі, вільному і творчому. І ти відчув, що настала пора заявити про себе якнайгучніше.
Філологія не особливо заважає музиці, скоріше навпаки – допомагає відчути себе причетним до творчого процесу, насолоджуватися життям, навчанням, спілкуванням. Нові тексти, нові мислі, нові корисні знайомства, нове відчуття лету.
На вечірніх лекціях сидіти не по приколу, тому ви з однокурсником Тимофієм обираєте пиво на порожньому вечірньому ґанку другого навчального корпусу. Тимофій – маленький, жвавий, надто балакучий і розумний хлопець з чорними очима і коротким волоссям – вміє розважати співбесідника і знає багато цікавих історій та смішних випадків. Час у розмовах минає швидко, і ви в останню мить встигаєте помітити, як до виходу з корпусу поспішає викладач, лекції якого ви щойно прогуляли. Хлопців на потоці вчиться лише троє, тому не помітити відсутність на парах двох з них було б важко. Доводиться терміново ретируватися за корпус. Одначе виявляється, що Микола Степанович теж іде у цьому напрямку. Вихід один – сховатися у дитячому садочку навпроти універу, де саме вивели дітей на вечірню прогулянку. Та ви не врахували одного суттєвого моменту – Микола Степанович веде свого малого Максимка, якого часто приводить з собою на пари, якраз до цього дитячого закладу. Далі відступати нікуди, і вам не залишається нічого іншого, як сховатися у пісочниці, де копирсаються шестеро дітлахів. Хлопчаки мовчки вклякають, вражені несподіваною і майже неправдоподібною появою в їхньому колі двох неголених «дядьків», що примостилися у самому центрі пісочниці. Але поступово діти заспокоюються, і один з них пропонує тобі своє цеберко і лопатку. Микола Степанович зупиняється за десять метрів до вашої схованки, ласо посміхаючись довгоногій виховательці у короткій спідниці. Його Максимка виривається з рук у напрямку вашої пісочниці. Ще кілька хвилин, і ваш зухвалий вчинок стане загальним надбанням. Ви розумієте, що довго гратися у пасочки не зможете, хоча діти й раді вашій активній участі в побудові піщаної фортеці, тому вирішуєте негайно тікати. До найближчого паркану ви добігаєте непоміченими. Проте на гострих кілках металевої огорожі ти застрягаєш. Тимофій вже з того боку схвильовано махає тобі руками, та джинси намертво зачепилися за високий кілок. Корефани з пісочниці починають голосно за вас вболівати, що привертає