Іван Богун. У 2 тт. Том 1. Ю. В. Сорока
де ж це ви пропадали? – гукнув до друзів. Ті переглянулися.
– І не думали ми пропадати, – відповів Нечай. – До Тимошівського куреня от прибилисьмо…
– Он воно як! І Місюрка з вами?
– Еге ж. Тільки не Місюрка він більше. Братчики Савою Обдертим нарекли.
Васюк реготнув.
– Влучно. А ви що ж, і собі на море вирішили?
– Авжеж… – Іван раптом знітився, – та чи не скажуть, що зарано?
– То ні, – поважно відповів Макогін. – Пан осавул не відмовлять. Найкраща то є школа для козака – турка бити. Сміливо йдіть до нього, він усе пояснить.
Кіндрат повернувся до товариша.
– Йдемо, Васюк, до тимошівців, знайдемо Обдертого, та й до шинку. Треба встигнути гроші пропити, а ну як з походу не повернемося?
– То й біс із ним! – стріпонув довгим чубом Зоря.
– Біс не біс, а гроші пропити треба, вони мені крізь кишеню тіло печуть, кляті.
– Розумно, – погодився Васюк, і обидва, не прощаючись з хлопцями, почимчикували в напрямку Тимошівського куреня.
Через півгодини Іван та Данило стояли серед великої світлиці, вікна якої виходили на повний козаків січовий майдан, стіни було завішено перськими килимами і зброєю, а в кутку, під образами Трійці та Божої матері, горіла невеличка срібна лампадка. Навпроти образів стояв великий дубовий стіл, за столом, один навпроти одного, сиділи військовий осавул Назар Соколець і військовий писар, якого згідно непевних спогадів Богуна звали чи то Петром Крушільницьким, чи то Федором Круковецьким.
– Здоровий будь, батьку! – приховуючи хвилювання, мовив Іван.
– Здорові будьте і ви, пани-молодці! – відповів Соколець низьким чистим голосом. – Сідайте на лаву.
– Та ні, батьку, дякуємо, – Іван пригадував, як його вчили розмовляти з січовою старшиною за запорізьким звичаєм. – Ніколи нам сидіти, бо діло до тебе маємо.
Соколець знизав плечима.
– Ну тоді кажіть, яке ваше діло?
– Хочемо на турка… У море!
Соколець кілька хвилин, оцінююче, обдивлявся обох.
– Уперше?
– Так, уперше, але усі колись починали! – твердо, навіть з викликом відповів Нечай.
– Твоя правда, козаче, усі колись починали… Що ж, узяти можна. Що мати із собою, знаєте?
– Зброю! – вихопилося у Нечая.
– Зброю… – повторив Соколець. – Ясна річ, що не цяцьки. Одним словом, слухайте уважно: на козака потрібно мати дві рушниці, чотири пістолі, шаблю. Шість фунтів пороху, шість кіп[31] куль. Сухарів достатню кількість, пастреми,[32] саламахи, муки. З одежі – двоє шаровар, сорочку, грубого сукна каптан і шапку. Одежу беріть стару, мені на човнах фарбованих кармазинів не треба. Горілки не брати. Якщо помічу когось напідпитку, розмова коротка – за облавка, риб годувати. З якого ви куреня?
– З Тимошівського, батьку! – відповіли обидва в один голос.
Соколець зробив знак писарю. Той мокнув у свій срібний каламар довге гусяче