Смерть. Сибірські новели (збірник). Борис Антоненко-Давидович
за мною!
Надворі під самою вже школою гарячково тріпотіла стрілянина.
XIV
– Я гадаю, ми вже можемо розпочати засідання!
Ханов, як святий на іконі, поклав перед себе долоні на столі і оглянув присутніх.
Макарон на знак згоди хитнув головою і флегматично дивився на каламаря. Гусак нервово крутився на стільці, витягував угору шию, мов йому муляв там комір, і крадькома зиркав на Горобенка. Борисенко поринув у фотелі насуплений і на диво мовчазний.
В учительській було занадто неспокійно. Щось вадило педагогам, як звичайно, без пристрасті почати жувати розм'яклі слова, мляво тягнути на налигачі нецікаві й досить-таки феєричні розмови про стан освітньої справи на учительських курсах. Кожний із них окремо прекрасно собі уявляв безглуздя й марність говорити тепер на голодний шлунок про якісь там нові освітні плани, дошукуватись нових методів, коли немає чого їсти, нема підручників, нема зшитків і бракує навіть пер. Кожний із них розцінював свою участь у засіданнях і нарадах як гру в дурня, одначе, зібравшись докупи, вони удавали, ніби працюють, обмірковують і шукають. Це не виходило в них, бо хотілось дізнатись про пайку, про останні свіжі чутки й мерщій податись на свій город посапати огірки та картоплю. Через це педагоги не затримувались на засіданнях.
Одначе сьогодні засідання не йшло їм у душу.
Ханов підпер пальцями скроні, вивалив понад окуляри очі і знову вдався до колег.
– Так, може, вже почнім?
Борисенко прудко, мов підколотий, устав і нервовою ходою зміряв учительську.
– Я, власне кажучи, хотів спочатку запитати… – Борисенко зупинився і глянув Горобенкові в вічі. – Да… так я хотів запитати, чи вважають шановні колеги за… – Борисенко запнувся, погладив борідку «рішельє» і з притиском сказав: – за нормальне, що лектор української мови, товариш Горобенко, дозволяє собі передавати на стороні все те, що ми тут говоримо?..
Горобенко штучно посміхнувся, але нараз почув, як йому зашарілись щоки і стало душно.
Гусак єхидно процідив серед тиші:
– Да-а…
– Вікторе Семеновичу, може, ви це відкладете?.. У нас зараз є важливі справи, – спробував був розвіяти інцидент, що грізно навис в учительській, збентежений Ханов, але Гусак рішуче заперечив:
– Нет, как же? Так нельзя… Это касается нас всех, мы не можем…
Макарон холодними, слюдистими очима байдуже глянув на Горобенка і мовчки пожував слину.
Горобенко закинув за коліно ногу й намагався витримати Борисенків погляд. Він навіть глухо мугикнув:
– Ну, ну… прошу…
Це обурило Борисенка. Він одвернувся до педагогів і мелодраматично проспівав млосним баритоном:
– Я питаю, чи можемо ми погодитись, щоб за нами шпіонили, щоб ябедничали на нас?!
Гусак заскреготів стільцем:
– Это просто возмутительно!..
Горобенко підвівся й простягнув до Ханова руку:
– Я прошу слова.
Борисенко сів і зневажливо задер голову:
– Вот именно. Пожалуйста уж объясните нам