Історія речей. Дитяча енциклопедія. Отсутствует
з гармати. Першими ж годинниками в історії стали сонячні пристрої. Вони були досить простими і складалися з увіткнутої в землю тичини та кола, поділеного на сектори. Тінь, пересуваючись по такій «шкалі», вказувала приблизний час. Пізніше подібні годинники робили з дерева або каменя і встановлювали на стінах будинків. Потім з’явилися переносні сонячні годинники. їх виготовляли з дорогоцінних порід дерева, слонової кістки або бронзи. Існували навіть годинники, що умовно можна назвати кишеньковими. Їх було знайдено при розкопках древнього міста. Ці сонячні годинники, зроблені з посрібленої міді, мали форму окосту, на якому прокреслені лінії. За шпиль – стрілку годинника – правив свинячий хвостик. Носили такі годинники на шнурку чи ланцюжку. Їх також прикріплювали до тростинок з коштовного дерева.
Крім водяних годинників, були відомі ще годинники піскові і вогневі (найчастіше їх використовували як будильники). На Сході вони являли собою палички або шнури, зроблені з матеріалу, що повільно тлів.
Водяний годинник – клепсидра
Усі перші годинники мали суттєвий недолік: вони добре працювали тільки на вулиці, за умов гарної погоди. Та при значно менш напруженому, ніж нині, ритмі життя нашим предкам вистачало і таких пристроїв. Трохи пізніше навчилися визначати час і вночі. Для цього були створені місячні годинники.
А якщо ти в приміщенні, тоді як? А в дорозі? І людство вигадало водяні, пісочні, масляні, свічні вказівники часу… До речі, всі вони мали неабиякий попит аж до XVIII століття. Особливої популярності набув водяний годинник, у корпусі якого вода крапля за краплею перетікала з однієї частини посудини в іншу. По тому, скільки води стікало вниз, визначали, скільки минуло часу. Упродовж сотень років такі годинники – їх називали клепсидрами – служили людям. У Китаї, наприклад, ними користувалися ще 4,5 тисячі років тому.
Перший водяний будильник на землі – і будильник, і шкільний дзвоник водночас – винайшов давньогрецький філософ Платон, який жив за 400 років до нашої ери. Прилад, створений Платоном для скликання своїх учнів на заняття, складався з двох посудин. У верхню наливалася вода, яка потроху перетікала в нижню, витісняючи звідти повітря. Повітря по трубці спрямовувалося до флейти, і вона починала звучати. Цей будильник треба було регулювати залежно від пори року.
Водяним годинником уже в другому тисячолітті до нашої ери широко користувалися у Стародавній Індії, Стародавньому Китаї, Стародавньому Єгипті і Стародавній Греції. Там мали водяний годинник, що показував час як удень, так і вночі. Тоді на корпус клепсидри почали наносити особливу шкалу, яка давала можливість визначати одиниці часу. А особливо зацікавив спеціалістів водяний годинник, подарований Карлу Великому халіфом Гаруном аль-Рашидом. Цей пристрій мав годинний циферблат, і прихід кожної наступної години супроводжувався «звуковим супроводом» – ударом металевої кульки, що вискакувала на декоративні грати. Опівдні в годиннику розчинялися ворота, і з них виїжджали лицарі.