Тарас Шевченко. Леонід Ушкалов

      Побачиш багато;

      Задивишся, зажуришся, —

      Згадай мене, брате!

      Звісно ж, друзі не цуралися жодних земних утіх. Одного разу ще один учень Брюллова Григорій Михайлов запрошував Шевченка та Штернберґа на сніданок до ресторації, і варто було Шевченкові заїкнутись про те, що треба йти до класів, як Михайлов, чоловік, який жив, за словами поета, «немов пташка небесна», несамовито зареготав: «А ще хоче бути художником! Хіба ж справді великих художників виховують у класах?» – «Ми погодились, – каже Шевченко, – що найкраща школа для художників – таверна…»І це, звісно, стосувалось не тільки молоді. До самого Брюллова якраз на ту пору, коли він дружив із Шевченком, часто заходили брати Кукольники, і їхні чоловічі вечірки тривали довго-довго. Порвавши з Кукольниками, Брюллов перегодом казав: «Чорти б їх узяли, я мало не став через них безпробудним п'яницею». Зрештою, що казати про митців! Одного разу Шевченко обідав разом з геніальним математиком Михайлом Остроградським (а математики на відміну від художників, як запримітив Шевченко, «люди, непідлеглі захватові»). За столом Остроградський не пив нічого, крім води. «Невже ви ніколи не п'єте вина?» – спитав поет. «Та ще колись у Харкові випив пару погрібків, та й застрайкував», – чисто-сердечно відповів на те Остроградський.

      Отож, друзі жили дуже весело й не раз робили всілякі витівки, на які Шевченко був неабиякий мастак. Скажімо, одного разу Петро Петровський малював за програмою картину «Агар у пустелі». Усе йшло добре, але для того, щоб намалювати янголові-втішителеві крила, потрібен був птах, а останнього карбованця, призначеного на купівлю гусака, друзі прогуляли в трактирі «Рим». І тоді Тарас запропонував Федорові Пономарьову «сходити на полювання». Справа в тому, що на задньому дворикові Академії мистецтв помічник поліцмейстера тримав маленький табунець гусей. Друзі піймали там гусака, накрили його шинеллю, затисли дзьоба, щоб не кричав, і сяк-так допровадили в майстерню Петровського. Тепер малювати янголові крила було з чого… Та й загалом, Шевченко в доброму товаристві і тоді, і перегодом зазвичай бував веселий. Микола Костомаров згадував, що поет «умів доречно жартувати, гострословити, потішати співрозмовників веселими оповідками й майже ніколи в товаристві знайомих не виявляв того меланхолійного настрою, яким пройнято чимало його віршів».

      Утім це тільки один бік тодішнього Шевченкового життя. А з другого – він мав можливіть спілкуватися із санкт-петербурзькою мистецькою елітою. Наприклад, поет, перекладач і видавець Олександр Струговщиков подає список тих, хто був у нього на вечірці 27 квітня 1840 року. Серед присутніх, окрім Шевченка, – Михайло Глінка, граф Федір Толстой, Карл Брюллов, князь Володимир Одоєвський, Василь Григорович, Микола Маркевич, Віссаріон Бєлінський, Іван Панаев.. А ще – Шевченко береться за вивчення французької мови. Чи не найголовнішою спонукою до цього було те, що в Брюллова стояло на полиці шість томів «Історії занепаду й