Загадки iсторiї. Дитяча енциклопедія. Отсутствует
того, як співвідносяться «цивілізація» і «варвари».
Страшна навала гунів з усіх боків виглядає як екстремальний приклад «переселення народу». Етнографічні замальовки латинських і грецьких письменників відверто тяжіють до зоології. За словами одного з них, гунів «можна вважати за двоногих звірів», це «грубо обтесані у вигляді людських фігур опецьки». Якщо це і був «рід людей, то тільки в тому розумінні, що гуни виявляли подобу людської мови». Їхні чорні обличчя – «потворні грудки з дірками замість очей». Звідки вони з’явилися? Учені письменники античності відповідали собі так: «Гуни довго жили в неприступних горах». Або ж – «жили по той бік Меотійських боліт (тобто Азовського моря) біля Льодовитого океану».
Аттила
Вражаюча картина фантастичних прибульців втрачає обриси і стає переконливою в міру нашого знайомства з іншими свідченнями. Особливо цікавою є розповідь грецького автора Пріска. У 448 році він брав участь у посольстві імператора Феодосія II до всесильного і грізного правителя гунів – Аттили. З одним гуном Пріск розговорився. Гун виявився колишнім грецьким купцем. Гарною грецькою мовою вони вели бесіду про достоїнства і недоліки Римської імперії. У стані гунів, повідомляє Пріск, перебував римський аристократ Орест, майбутній батько останнього римського імператора Ромула Августула. Вийти заміж за Аттилу хотіла красуня Гонорія, дочка імператора Констанція, сестра правлячого імператора Валентиніана. З династичних міркувань брат прирік її на вічне дівоцтво. Змучена такою несправедливістю, Гонорія передала Аттилі перстень на знак їхніх заручин і прохання завоювати Італію і позбавити її від тиранії брата.
Аттила на чолі своїх орд
ГУНИ (від грецьк. Hunnoi, лат. Chunni, Hunni) – кочовий народ, що сформувався в II–IV століттях у Приураллі з місцевих угрів і сарматів і кочових тюркомовних хунну, які прибули сюди в II столітті з Центральної Азії. У 70-х роках IV століття гуни рушили на захід, що і стало імпульсом до Великого переселення народів. Підкоривши аланів Північного Кавказу, вони перейшли Дон і розгромили готів у Північному Причорномор’ї. Підкорені племена вони обкладали даниною і примушували брати участь у військових походах. Найбільшої сили гунський союз племен (до нього, крім гунів, уже входили остготи, герули, гепіди, а також деякі інші германські і негерманські племена) досяг при Аттилі (він правив у 646–453 роках). У 451 році гуни вдерлися в Галлію, але на Каталаунських полях були розбиті римлянами, вестготами і франками. Після смерті Аттили чварами серед гунів скористалися скорені ними гепіди, які очолили повстання германських племен проти гунського ярма. У 455 році в битві на річці Недао в Паннонії гуни були розбиті й пішли до Причорномор’я: могутній союз розпався. У своїй спробі прорватися на Балканський півострів гуни в 469 році зазнали поразки. Поступово гуни зникли як народ, хоч їхню назву ще довго вживали як загальну для всіх кочових племен Причорномор’я.
Пріск