Інформатика. Дитяча енциклопедія. Отсутствует
за одиницю часу ще залежить від того, скільки тактів процесору потрібно для виконання однієї інструкції.
1971 рік. Початок історії мікропроцесорів. Корпорація Intel випустила перший у світі мікропроцесор Intel 4004. Процесор мав 2300 транзисторів. Тактова частота 108 КГц, продуктивність – 60 тисяч операцій за секунду. Процесор використовувався у виробництві мікрокалькуляторів.
Звичайно процесор працює з цілими числами. Для арифметичних операцій, які потребують обліку знака числа, він застосовує спеціальні інструкції додаткової двійкової арифметики.
Для роботи з дійсними числами використовують математичний співпроцесор. Сучасні мікропроцесори фірми Intel (починаючи з 486DX) та їхні аналоги з інших фірм мають інтегрований на одному кристалі центральний процесор та співпроцесор для роботи з дійсними числами.
Процесор AMD
Процесор швидко працює з внутрішніми ресурсами, але повільно працює з зовнішніми пристроями, наприклад з оперативною пам’яттю. Для прискорення роботи дані кеширують, тобто запам’ятовують під час роботи всередині кеш-пам’яті процесора.
Технологія виготовлення мікропроцесорів
Сучасні мікропроцесори – одні з найскладніших електронних пристроїв, для виготовлення яких необхідні сотні виробничих етапів. Основою виробництва мікропроцесорів є фотолітографія. Жорсткі вимоги ставляться виробничими процесами до чистоти приміщень. Приміщення, в яких виготовляють мікропроцесори, називають «чистими кімнатами» (декілька пилинок на кубічний метр). Люди, які працюють у цих кімнатах, теж повинні бути «чистими», вони використовують спеціальні костюми Bunny Suit.
Комори пам’яті
Всю пам’ять комп’ютера за особливостями організації, використання, способу доступу можна розділити на внутрішню (оперативну, постійну та ін.) і зовнішню пам’ять.
Принципова різниця між зовнішньою та внутрішньою пам’яттю полягає у способі адресації. Внутрішня пам’ять для процесора доступна повністю, тобто він може прочитати чи записати будь-яку чарунку у будь-якому порядку. Пристрої зовнішньої пам’яті цього не дозволяють. Дані в них зберігаються лише у вигляді файлів. Мінімальний об’єкт, до якого можна звернутися, – також файл.
Оперативна пам’ять
У комп’ютері існує декілька способів збереження інформації. Найшвидший спосіб запам’ятати дані – це записати їх в електронні мікросхеми. Зчитування та запис відбувається дуже швидко, «оперативно». Оперативна пам’ять складається з деяких «часток» чарунок. Можна уявити собі комод з великими шухлядами. Усі шухляди пронумеровано. За цим номером (програмісти називають його адресою) центральний процесор може звернутися до будь-якої шухляди і або витягти її вміст, або помістити туди результат (такі чарунки називають ще адресними чарунками). Коли процесор відправляє дані на збереження в оперативну пам’ять, він зберігає адресу, за якою ці дані