Жерміналь. Еміль Золя
приходили до прямолінійного перенесення наукових методів та прийомів на літературну творчість. Вони вважали, що всі відносини, включаючи й суспільні, є складовими природи і мають витлумачуватися на основі єдиних, передусім біологічних, законів і принципів. Та при цьому вони, зокрема Золя, не редукували сферу суспільного життя і притаманних їй специфічних законів та відносин, точніше, вони прагнули соціальне пізнання доповнити й поглибити «науковим», біолого-фізіологічним пізнанням людини та суспільства, спираючись на досягнення природничих наук. Принаймні для Золя в цьому полягала центральна проблема його творчості. В ній він ішов від вивчення людини як фізіологічної особини до вивчення її в суспільному середовищі і до вивчення суспільства в цілому, існуючих в ньому законів та відносин.
У натуралізмі набула завершеного розвитку й інша характерна тенденція реалізму XIX століття – тяжіння до «життєподібності», до «зображення життя у формах самого життя». Спостерігати, вивчати, точно описувати – так формулювали натуралісти основний принцип свого творчого методу. Першорядного значення вони надавали розгорнутому й точному опису фактів дійсності, «шматків життя» за їхньою термінологією, вбачаючи в таких описах, відповідно до методології позитивістського мислення, необхідну умову правдивості мистецтва. Вони теж вважали, що істина життєвих явищ цілковито закладена в них самих і розкрити її можна лише шляхом їх точного опису.
До речі, Золя упродовж усього життя вважав, що найцінніше в його романах – багатство й точність описів, тоді як справжня його велич починається там, де він виривається з полону такої точності на простір масштабного осмислення й інтерпретації дійсності.
Вершина творчості Золя – двадцятитомна епопея «Ругон-Маккари»; як зазначалося, задум епопеї припадає на кінець 60-х років, в лютому 1869 року Золя опублікував проспект тоді ще десятитомного серіалу, де сформулював його головні завдання. Перше, «наукове», полягало в тому, щоб «на прикладі однієї сім’ї вивчити питання спадковості й середовища. Крок за кроком простежити ту потаємну роботу, яка наділяє дітей одного батька різними пристрастями й різними характерами залежно від схрещування спадкових впливів і неоднакового способу життя». Друге, «соціальне» завдання: «Вивчити всю Другу імперію від державного перевороту до наших днів. Утілити в типах сучасне суспільство, негідників і героїв. Змалювати, таким чином, соціальний вік людства – у фактах і переживаннях, – змалювати в незліченних конкретностях звичаїв і подій».
З цими формулюваннями перегукується підзаголовок, який Золя дав «Ругон-Маккарам» – «Природнича й соціальна історія однієї родини в епоху Другої імперії». Він указує не тільки на подвійне завдання циклу, а й на намір автора зображуване, «історію однієї родини», мотивувати двома рядами чинників – природних, біологічних та соціальних. Хронологічні рамки всього циклу чітко визначені історією: це період Другої імперії,