Аліса в Дивокраї. Льюїс Керролл
ні присяж —
них, все порожні
слова?» Злодій
знову до неї:
«Буду сам я
суддею, і та —
кий тобі
присуд,
що не бу —
деш жи —
ва!»
– Ти не слухаєш! – холодно проказала Миша до Аліси. – Про що це ти замислилася?
– О, я перепрошую, – присоромлено відповіла Аліса. – По-моєму, ви щойно дійшли до п’ятого закруту, чи не так?
– Не зли мене тут! – верескнула Миша, пронизливо й доволі розлючено.
– Вузли у вас тут? – стривожилася Аліса, щомиті готова допомогти. – О, дозвольте, я розплутаю!
– І не подумаю, – буркнула Миша, що встала й подріботіла геть. – Ти мене ображаєш цими своїми нісенітницями!
– Я не хотіла! – благально вигукнула нещасна Аліса. – Але ж ви така вразлива!
У відповідь Миша тільки фиркнула.
– Будь ласочка, поверніться й закінчіть вашу історію! – гукнула Аліса їй услід, і всі інші також загукали хором: «Будь ласка, поверніться! Закінчіть!», але Миша тільки роздратовано струснула головою і закрокувала швидше.
– Як шкода, що вона не захотіла лишитися, – зітхнув Лорі, коли Миша зникла з очей, а стара Рачиха скористалася нагодою сказати своїй доні:
– Ось, дорогенька, тобі добрий урок, як погано виходити з СЕБЕ!
– Прикуси язик, ма! – не надто ґречно відповіло Раченя. – На тебе навіть в устриці терпцю не стане!
– От якби тут була Діна, я б знала, що робити! – уголос промовила Аліса, не звертаючись, проте, ні до кого зокрема. – Вона б швиденько принесла Мишу назад!
– А хто, з вашого дозволу, ця Діна? – поцікавився Лорі. Аліса пожвавилася, бо ж могла базікати про свою улюбленицю коли завгодно:
– Це наша кішка. Ви просто не повірите, яка вона майстриня ловити мишей! А як вона дає собі раду з пташками! Та вона щойно пташку побачить – уже й проковтнула!
Промова виявилася для товариства просто-таки сенсаційною. Дехто з птахів миттю заквапився невідь-куди: старенька Сорока мерщій стала кутатися ретельніше, наголошуючи: «Мені вже справді час вибиратися додому, моєму горлу страх як шкодить нічне повітря»; Канарка тремким голоском загукала до дітей: «Ми йдемо, дорогенькі! Вже пізно, і вам давно час до ліжка!» З різними відмовками всі вони невдовзі забралися геть, і Аліса залишилася сама.
– Навіщо я згадала про Діну? – сумно сказала вона сама до себе. – Схоже, тут її ніхто не любить, але я певна, що вона найкраща кішка на світі. О люба моя Діно! Чи побачу я тебе колись іще?
І Аліса знову розплакалася, бо відчула себе страшенно самотньою й зневіреною. Проте невдовзі дівчинка знову зачула вдалині лопотіння крихітних лапок і стала щосили видивлятися: може, це Миша передумала і повернулася, щоб розповісти до кінця свою історію.
Розділ четвертий
Кролик засилає в димар крихітку Білла
Це був Білий Кролик, що помалу брів назад і стурбовано роззирався навсібіч, ніби щось загубив. Аліса почула, як він белькоче собі під носа: «Герцогиня! Герцогиня! Ох, мої хороші лапки! Ох, моя шубка,