Львів. Кава. Любов (збірка). Галина Вдовиченко
суто чоловічого шарму. Завжди мліла від таких чоловічих голосів і нічого не могла з собою зробити.
Леся мимоволі придивилася до Богдана уважніше. Стояв у передпокої її помешкання з картиною невеликого розміру під пахвою так спокійно та невимушено, ніби був тут з добрий десяток разів, а поза тим нічого особливого у ньому вона не побачила. На вулиці навіть не виділила б його з-посеред юрби. Середнього зросту та віку, десь біля сорока, плюс-мінус декілька років у той чи інший бік, не огрядний, навіть щуплий, із темним волоссям та чорними очима, лише як придивитися, то бачиш, якими виразними є риси обличчя. А ще відразу впадає в очі абсолютний спокій у поводженні. Ні, таки є у ньому щось таке, що приваблює з першого ж погляду та викликає симпатію. Принаймні, для неї.
Леся не втрималася і мимоволі усміхнулася своїм думкам. Давненько з нею не траплялося такого, щоб відразу відчути до мужчини симпатію. Навіть не пам’ятала, коли востаннє.
Вдруге Леся здивувалася тоді, коли він розгорнув принесену для реставрації картину та поклав на стіл. Вивчала її довго. Хвилин п’ятнадцять. Насамперед відмітила століття, коли картина написана, тоді об’єм найнеобхідніших реставраційних робіт, далі схилилася над підписом, тоді висвітила картину в ульрафіолеті і вражено підвела на Богдана очі.
– Велика ймовірність того, що це справжній Федотов [7]… Здалося б, звичайно, ще зробити хіміко-технологічну експертизу, рентген, фотофіксацію фактури для порівняння, спектральний аналіз. – Вона помовчала, роздумуючи, тоді усміхнулася. – Здалося б, звичайно, але тут треба спеціального обладнання або ж зразків для порівняння, яких я не маю. Але якщо чесно, то зазвичай навіть великі картинні галереї того не роблять, а оцінюють авторство так, як їм легше і на що вистачає обладнання та коштів.
Богдан ледь усміхнувся.
– Ще встигнеться зробити оцінку. Я й так знаю, що це оригінал. Зараз треба відновити картину. Мені не хочеться віддавати портрет у понищеному стані. Доки вони там знайдуть кошти на реставрацію, вже вдвічі більше доведеться відновлювати.
– Так. Звичайно. Зараз навіть не потрібно багато часу для реставрації. Картина майже не понищена.
Леся схилилася над картиною знову, замислено торкнулася рами, ніби намагалася зчитати долонею якусь інформацію, тоді обережно підняла картину вище. Навіть за її цікавої і повної несподіванок професії нечасто доводилося торкатися знаних творів живопису, які б не були відомі широкому загалу.
Ледь закусивши нижню губу, Леся вивчала картину. Проста дерев’яна рама, портретне зображення молодого офіцера, чорні, бордові та бронзові тони мундира, темний загальний колорит. Ніби нічого незвичайного, але її дедалі дужче охоплювало якесь невиразне передчуття, що вона щось пропускає та десь уже бачила подібний портрет. Можливо, навіть декілька разів.
Леся обережно провела пальцем по рамі й раптом майже вловила напівзабутий спогад. Так і є! Ось воно! Саме таку раму вона вже бачила колись. Саме такий за розміром портрет траплявся
Павло Андрійович Федотов (1815–1852) – російський живописець і графік, академік живопису, представник романтизму, засновник критичного реалізму в російському живописі.