Рейд у безвість. Василь Мороз
вчені пояснють це явище природними причинами. Мовляв, етнотворення на Землі триває. Одні народи щезають, інші з’являються і поступово переходять з нижчих щаблів розвитку до вищих і т. д.
Правда, деякі науковці вважають такі первісні племена – аж ніяк не новими етносами, а навпаки, здичавілими рештками населення Лемурії чи інших легендарних і міфічних земних материків-цивілізацій, які процвітали сивої давнини, а відтак водномить загинули внаслідок космічних або техногенних катаклізмів. Інші ж твердять, що представників тих спільнот привозять на Блакитну планету косміти, які проводять тут з ними зрозумілі лиш їм експерименти. Треті переконані, що дикуни з’являються у глухих закутках земної кулі як гості з минулого чи з так званого паралельного світу, котрі якимось дивом потрапляють в аномальні воронки-круговерті в часоплині, що й розносять їх по віках та епохах, закидаючи зокрема і в наші часи.
Зрештою, хоч як, а, очевидно, з котримось із таких феноменів зіткнувсь і я. Тож обережність мені не завадить. Бо ж достеменно невідомо, якою буде реакція на мою з’яву. Передбачати ж можна що завгодно. І то ще нічого, коли вже від самого мого вигляду всі кинуться врозтіч, нажахано волаючи. Але якщо, навпаки, ринуть на мене всією ордою? Чи готовий буду в пошуках істини розрядити автомат у юрбу неандертальців, аби врятувати своє життя?
Тим-то вирішую не квапититись, а наразі й далі дотримуватися тієї самої тактики дій у ворожому тилу.
Оскільки ж від швидкої ходьби, а також від того, що надворі ставало дедалі гарячіше, я неабияк спітнів, то вирішив підійти до селища з навітряного боку, щоби мій дух не зачули собакоподібні.
Незабаром зручно розташовуюся в кущах окрай галяви поміж двома пагорбами, які нависають над яругою, що веде до поселення, й починаю вивчати в оптичний приціл навколишню обстановку. З ближчої відстані було більш, ніж очевидно, що жителі цього сільця належить радше до негроїдного типу, ніж білошкірого. Кожен чимось займався. І якщо старші за віком з того велелюддя, сухі і зморщені, ще поголовно змахували на шимпанзе й горил, то контингент порівняно молодших був уже строкатішим.
Поряд із класично мавпячими фізіями виднілося й чимало гібридних облич, на яких суто тваринячі риси химерно сусідили з цілковито людськими «мазками». А більшість юних поселенців, хоча й були переважно вилицюваті, вражала майже ідентичною подібністю до людини сучасної. І якщо назагал ці лісові люди були переважно темноокими, то саме серед наймолодшої верстви я помітив кількох осіб зі значно світлішими очима.
Результати цих оглядин теж неабияк ошелешували. Як могли в одному й тому самому часопросторі зібратися докупи представники таких віддалених одна від одної епох у розвитку homo sapiens’a. Адже, за доктриною так званих дарвіністів, минули десятки тисячоліть, поки примати трансформувалися в неандертальців, а відтак збігло теж не менше часу, поки обернулися на кроманьйонців, які вже мало відрізнялись од теперішніх людей. Тим часом за моїми спостереженнями