Сьогодні я бачила…. Делия Стейнберг Гусман
і байдужісінько скинули їх на дитячу душу, зістаривши її і збіднивши на надії. Дорослі розтлумачили, що волхви – це звичайнісінька вигадка, щось нереальне і неможливе, оскільки жоден з наявних приладів не зареєстрував їхнього існування чи появи серед людей. Того дня дорослі вигубили багато дітей, навіть те добре дитя, яке жило в глибині власних сердець.
Та не всіх дітей вигублено; ті що лишилися, сіяли нові зернята ілюзії в очікуванні іграшок, радощів, тихої ходи волхвів, які приходять з Таїни зірок і, сповнивши свою місію, знову повертаються в Таїну.
Та й не всі дорослі постаріли. Дехто потай від усіх з дитинства зберігає внутрішній редут – первовічне і добре, здатність снити волхвами навіть у подобі дорослих. Ці дорослі досі вірять у волхвів, які все відають, усе можуть і всьому зараджують самим лише небесним поглядом. Вони й дотепер нишком просять у них улюблених дорослими іграшок і трохи любові, трохи слави, шляхетну ідею, задля якої варто жити, трохи супокою в серці, трохи просвітлення для затьмареної загадками голови.
Саме завдяки цьому багато дорослих з крихтою дитини в душі навчилися жити у захмарних замках, побудованих з цеглин ілюзії руками дітей, які нічого не відають про цеглу з глини. Кожен рік приходять до цих химерних замків волхви з різними дарами, з ідеалами для маленьких і великих, а над усе – з чудодійною панацеєю надії, яка допомагає перечасувати сірі дні в очікуванні нових відвідин волхвів, чиї чари ніколи не щезають.
…Натовп
Сьогодні я бачила натовп… У нашій мові існує чимало слів на позначення великих скупчень людей у фізичному чи в метафізичному розумінні. Це групи, народи, суспільства, людський рід, людство… Але я веду мову саме про натовп – зібрання людей, коли окремої людини, як такої, вже немає.
Ми багато чули про доконечність жити в спільноті, тобто не уникати людей, а шукати з ними контакту, щоб жити спільними потребами, здобутками, сподіваннями і, взагалі, жити так, як усі живуть. Певна річ, гуртування є важливою ознакою суспільства, і всі ми визнаємо величезні блага, що з цього випливають.
Щоб удовольнити свої потреби в матеріальних гараздах і потамувати свої метафізичні гризоти, людині потрібне товариство інших людей, що є також неоціненною підтримкою в пошуках сенсу життя.
Та, на превеликий жаль, у цьому пошукуванні збиваються на манівці, а відтак забувають і мету… Тому я веду мову про натовп, що я його сьогодні бачила…
Безліч людей без впорядкування, коли практично неможливо розрізнити дітлахів і дорослих, чоловіків і жінок… Маємо тільки скупчення тіл і цей безперервний рух, що засвідчує постійний неспокій маси і виказує ознаки життя. Дивного життя… Це більше подібне на величезну неосвідомлену тварину, ніж розумну сукупність багатьох людей. В натовпі розчиняються основні характеристики людини. Йти, куди хочеться, не вільно; мусиш іти туди, куди порушається вся тварина. Дивитися вгору не вільно; треба дивитись під ноги, щоб не збочити. Руки слугують не для жестикуляції, а для виживання, щоб протовпитися