Операція «Вишиванка». Сергій Батурин
ола під пахвами… І спрага весь час мучить влітку. Єдине, що добре, так це те, що влітку люди носять менше одягу. Це значно полегшує йому виконання свого призначення. Своєї місії. Це дурні шепочуться по всій Москві і по всьому Підмосков'ю: «Маніяк, вбивця». Плебс, чернь, непотріб, бидло погане, що з них взяти? Він не маніяк і вже точно не вбивця, він Кат. А кат, як відомо, не просто вбиває кого прийдеться – він страчує винних. Очищає світ від різного наброду. Всілякі гомосеки, виродки та повії – хіба вони мають право жити?
Почалося все торік. Це якого ж нахабства треба було набратися цьому педикові Ложкіну, щоб самому підійти, познайомитися, захопитися габаритами співрозмовника та запропонувати секс. Ще й грошви пообіцяв. Чимало: сотню рублів. Йосип драний, мерзота яка. Сам метр п'ятдесят на ковзанах і в капелюсі, хирлявий, миршавий. Причому, він не збирався сам трахати, а бажав, щоб саме його відтрахали як слід. Спочатку хотілося обуритися. Навіть у пику цьому Ложкіну дати, а потім спало на думку: буде все, як скажеш, і мало тобі не видаватиметься. Варто було лише дати згоду, а замовник тут же розмріявся: поїдемо, мовляв, у Бітцево, там у мене дача, там ніхто не завадить…
Головне, на людях пристойною людиною прикидався: дружина у нього, сім'я, донька доросла в пологовому будинку лежить.
Тоді теж було літо. Червень. І спека була майже така ж. Приїхали автобусом до лісопаркової зони, цей же ж, Ложкін, вперед по стежці пішов, так кортіло, видимо. Хай йому грець, як же його звали? Не запам'яталося, та й дідько з ним, значить, так зірки на небі стали…
Хто б міг подумати: всього кілька зупинок від міста, а така благодать! Чисто тобі ліс – густий, листяний, нежаркий… Берези, осики, чагарники, стежинка в'ється між косогорами. Трава зелена, густа, не те, що в місті – вигоріла там вся. Напевно, і гриби, і ягоди є… Птахи якісь цвірінькають, коники скрекочуть. Тут і слова іншого не вигадаєш, саме – благодать. А цей узяв, та й усе зіпсував: повернувся, квапить: швидше, йому, мовляв, ще дочку в кінці дня з пологового будинку забирати. Думає, грошей пообіцяв – все, найняв, з тельбухами купив коханця. Ката ти найняв, дурню, і страту собі купив.
Велика викрутка неочікувано легко увійшла в немічне тіло Ложкіна. Той від несподіванки неголосно крякнув, обм'як і лантухом завалився на утоптану землю стежки. Ще три удари – вже по лежачому – були нанесені чисто автоматично. А потім ще і ще – щоб не дати жертві жодного шансу. Двометровому гігантові нічого не варто відтягти труп щуплявого содоміта подалі від дороги. Ось і невелика галявина з величезною, як навмисно покладеною в самому центрі, колодою. Хвилинна справа – роздягти мерця та покласти голе тіло на колоду дупою догори. Це знак: страта – покарання за педерастію і попередження: якщо ти займаєшся цим, таке може статися і з тобою.
Одягу треба було позбутися, занісши подалі в ліс, а гроші з гаманця, сто п'ятнадцять рублів, довелося забрати – Ложкін-то наперед не розраховувався. Сам гаманець був викинутий в річку Москву ввечері того ж дня.
Звісно, кару було задумано заздалегідь: неспроста ж чималенька викрутка опинилася в сумці, яку зручно носити на плечі. І відплата відбулася. От тільки щось в ритуалі розправи було не до кінця продуманим, а що саме – не зрозуміти, здавалося: ось-ось прийде усвідомлення, але ні, суть вислизала і вислизала.
Увечері того дня він взяв два загальні зошити в лінійку на дев'яносто шість аркушів. В одному на титульному аркуші написав через трафарет: «Поклади на місце! Всі люди – б…! Людина людині – вовк. СРСР – палата № 6». Потім намалював смерть – скелет у балахоні з косою кістлявою рукою тримає щит. Цей щит буде для нього, як фюзеляж літака для льотчика-аса або як ложе гвинтівки у снайпера: на ньому стануть позначатися його перемоги. В тих – зірочками й насічками за переможених ворогів, у нього – значками у вигляді трун. Поки труна тільки одна – за Ложкіна.
Другий зошит – для творчості. Він же непроста людина. Він напише роман, і прототипом головного героя буде він сам, що карає всіляких збоченців і відступників. Це буде крута фантастика з вогнеметами, бластерами, масовими розстрілами ворогів з різних видів зброї, з викиданням супротивників без скафандрів у відкритий космос. Численні вороги обов'язково будуть подолані непереможним офіцером космічної служби безпеки на ймення Командор, таким схожим на автора твору.
Він відкрив другий зошит і на першій сторінці вивів: «Старфолл. Космічна епопея».
У цей же час у бюро судово-медичної експертизи інший чоловік писав: «19 червня 198… року в лісі неподалік від покажчика «23-й км. шосе Москва – Сімферополь» на території Ленінського району Московської області був убитий громадянин Ложкін. З метою позбавлення життя йому були заподіяні викруткою чотири колото-різані рани на передній і задній поверхні грудної клітини, проникаючі в ліву плевральну порожнину з пошкодженням легені та серця; сім колотих ран в області грудей; крововиливи в правому кивальному м'язі, м'яких тканинах шиї праворуч, в області язика, в м'яких тканинах скроневої області справа, в підключичній області; садна на грудях, животі та нижніх кінцівках.
Смерть Ложкіна настала від гострої крововтрати, викликаної тілесними ушкодженнями».
Але все одно, попри вдалу