Адюльтер. Пауло Коельйо
світ приблизно таким, яким він є сьогодні.
Тож, прийшовши до редакції, я насамперед переглядаю рукописні архіви уряду. Менш як за хвилину я довідуюся адресу Жакоба Кеніга, а також про те, скільки він заробляє, де навчався, ім’я та прізвище його дружини й де вона працює.
Мій чоловік обрав ресторан, розташований між редакцією й нашим будинком. Ми вже бували там раніше. Мені сподобалися їжа, питво та середовище, але я завжди віддаю перевагу нашим домашнім стравам. Я вечеряю не вдома лише тоді, коли цього вимагає соціальний статус, і завжди, коли можу, уникаю цього. Обожнюю куховарити. Обожнюю бути зі своєю родиною, відчувати, що я їх захищаю, а вони захищають мене.
У списку моїх уранішніх завдань, тих, які я досі не виконала, є «проїхати в машині перед будинком Жакоба Кеніга». Я зуміла подолати цей імпульс. У мене й так тепер досить уявних проблем, аби додавати до них іще одну цілком реальну проблему кохання, на яке немає відповіді. Те, що я почувала, уже минуло. Воно більше не повториться. І ми підемо до майбутнього, наповненого миром, надією й процвітанням.
– Мабуть, хазяїн ресторану змінив меню, бо їжа вже не та, якою була, – зауважив мій чоловік.
Не має значення. Їжа в ресторані завжди однакова: багато масла, яскраво прикрашені тарілки й – адже ми живемо в одному з найдорожчих міст світу – надзвичайно висока ціна на страви, які того не варті.
Але вечеряти не вдома – це ритуал. Хазяїн ресторану привітав нас особисто й повів до столу, за яким ми сиділи завжди (хоч уже минуло чимало часу відтоді, коли ми тут були востаннє), запитав, чи ми питимемо те саме вино (авжеж, що так), і подав нам меню. Я прочитала його від початку до кінця й вибрала наші звичні страви. Чоловік теж вирішив замовити традиційне смажене ягня з чечевицею. Хазяїн назвав нам спеціальні страви цього дня: ми уважно вислухали його, промовили кілька чемних слів і замовили ті, до яких звикли.
Перший келих вина (його нам не треба було куштувати й ретельно аналізувати, адже ми одружені вже десять років) пройшов швидко між розмовами про роботу та скаргами на працівника, який мав перевірити опалення нашого будинку, але так і не прийшов.
– А що тобі відомо про вибори, які відбудуться наступної неділі? – запитав мій чоловік.
– Мені доручили тему, особливо для мене цікаву: «Чи може політик дозволити, щоб виборці цікавилися його особистим життям?» Ця стаття дасть продовження матеріалу, опублікованого на першій сторінці сьогодні, і розповідатиме про депутата, якого шантажує персонал «Нігерії». Загальна думка тих, у кого ми взяли інтерв’ю, була такою: нас це не цікавить. Ми живемо не в Сполучених Штатах і дуже цим пишаємося.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной,