Чорний обеліск. Тріумфальна арка. Ніч у Лісабоні (збірник). Еріх Марія Ремарк
там, чи інший, з плоті й крові, перед, дзеркалом? Чи ще хтось третій, який стоїть за обома нами? Мені стає страшно, і я гашу світло.
Ризенфельд дотримав слова. Наше подвір’я повне надгробків і цоколів. Поліровані з усіх боків пам’ятники оббиті планками та обмотані мішковиною. Це примадонни надмогильних каменів, і поводитися з ними треба дуже обережно, щоб не пошкодити країв.
На подвір’я зійшлися всі наші працівники, аби допомогти вивантажувати товар і подивитись на нього. Навіть стара фрау Кроль крутиться тут, перевіряючи якість чорного граніту і час од часу окидаючи сумним поглядом обеліск біля дверей – єдину річ, яка ще залишилась із того, що купив її небіжчик-чоловік.
Курт Бах направляє до себе в майстерню величезну брилу пісковика. З неї вийде ще один конаючий лев, однак цього разу не скоцюрблений, ніби в нього болять зуби, а лев, що реве з останніх сил, із уламком списа у боці. Його призначено для пам’ятника полеглим села Вюстринген, у якому існує надзвичайно войовничий Союз ветеранів під командуванням відставного майора Волькенштейна. Волькенштейнові скоцюрблений лев здався надто слабкодухим. Він найохотніше замовив би чотириголове чудовисько з вогненними пащами.
Товар з Вюртемберзької фабрики металевих виробів, який прибув одночасно з надгробками, теж розпаковано. На землі один побіч одного вишикувались чотири орли, два бронзові і два чавунні. Вони теж мають увінчати пам’ятники полеглим і надихати молодь на нову війну, бо, як переконливо заявляє відставний майор Волькенштейн, «колись же, нарешті, ми мусимо перемогти, і тоді горе нашим ворогам!» Правда, поки що орли скидаються на величезних курок, які сідають нестися, однак усе матиме зовсім інший вигляд, коли вони увінчають пам’ятники. Генерали без мундирів теж скидаються на торговців оселедцями, і навіть Волькенштейн у цивільному костюмі схожий на гладкого вчителя фізкультури. У нашій любій вітчизні зовнішній вигляд і дистанція – це все.
Оскільки я відаю рекламою, то визначаю, де ставити той чи інший пам’ятник. Вони мають стояти не просто будь-як один біля одного, а мальовничими групами по всьому саду. Генрих Кроль проти цього. Він найбільше хотів би, щоб камені були вишикувані в ряд, як солдати, все інше здається йому сентиментальним. На щастя, на моєму боці більшість. Навіть його мати проти нього. Зрештою, вона завжди виступає проти Генриха. Ще й сьогодні їй дивно, чому Генрих – її син, а не син дружини відставного майора Волькенштейна.
День видався безхмарний, тихий, чудовий. Небо розкинулось над містом, як величезне шовкове шатро. У кронах дерев ще збереглася ранкова прохолода. Пташки щебечуть, ніби на світі нічого більше не існує, крім раннього літа, гнізд і молодого життя в них. Їм байдуже, що долар, як огидний губчастий гриб, набух до п’ятдесяти тисяч марок. І що в ранковій газеті зміщено повідомлення про три самогубства. Всі три самогубці – колишні дрібні вкладники, всі три вибрали улюблену смерть бідних – залишили відкритими газові крани. Стара Кульбаке засунула