Як зникнути повністю. Олег Шинкаренко
із керуванням, вийшов на зустрiчну смугу руху i зiткнувся з автофургоном. Подальшi подiї розгорталися з постiйно наростаючою швидкiстю i скоро вийшли з-пiд контролю стороннiх спостерiгачiв, серед яких був i я, котрий перебував у цей час на безпечнiй вiдстанi i реєстрував подiї за допомогою вiдеокамери. Насамперед, вiзуальна реєстрацiя ускладнилася через надзвичайну задимленiсть мiсця подiй, яка почалася пiсля загоряння цистерни бензовозу, яка зiткнулася з фургоном, що перевозив паронiтовi прокладки. Деякi свiдчення про характер та iнтенсивнiсть зiткнень, що продовжувалися, ще можна було отримувати вiд мiлiцiйних гелiкоптерiв, якi кружляли над самою аварiєю так низько, що один з них вибуховою хвилею, спровокованою зiткненням двох вантажiвок, що перевозили пропан-бутановi балони з автогенного заводу, вiдкинуло набiк i це викликало його зiткнення з iншим гелiкоптером, причому перший впав на землю i вибухнув, а другий силою удару був зорiєнтований в напрямку будiвлi Нацiонального Банку, пробивши стiну, на бiду, саме в тому мiсцi, де проходили електричнi дроти, i в результатi короткого замикання почалася пожежа. Ймовiрно, наслiдком струсу вiд удару гелiкоптером будiвлi Банку стало порушення герметичностi замкової арматури газопроводу котельної Банку. Це викликало витiк газу i подальше посилення пожежi, яка перекинулася на сумiжнi будiвлi i споруди.
Через 42 хвилини пiсля початку аварiї вiдбувся дуже сильний вибух, причини якого не з’ясованi досi, але потужнiсть його за приблизними пiдрахунками оцiнюється бiльш як у десять кiлотонн тротилового еквiваленту. Епiцентр вибуху був якраз над лiнiєю метрополiтену, що проходила в тому мiсцi, це мало наслiдки обрушення внутрiшньої арки i аварiю поїзда, який саме проходив пiд вибухом…»…»
З гачкiв гiлляччя вiтер дикий крик зрива Несеться капелюх по бруку навтьоки Кришиться дах i вiкон трiскають лутки Газети пишуть:
Бiй з водою ще трива
Гримить гроза, i дощ усi долає межi
Вода морiв уже на греблях закипає
У кожного почався безупинний нежить
З мостiв локомотиви у темiнь поринають[1]
Мене вжахнув опис катастрофи, яка вiдбулася, i одночасно втомив. Принаймнi це мене не стосується, а довгi описи технiчних подробиць мене дратують. Я гортав сторiнки, а катастрофа все ще тривала. Здавалося, її опис продовжуватиметься до кiнця книги, але ось вона раптово скiнчилася. Всього лише й загинуло 50 000 чоловiк! Не надто багато. Я сподiвався, що кiлькiсть жертв перевалить за мiльйон, за таких-бо масштабiв аварiї! Закривши книгу, я поклав її до валiзи. Я почав вiдчувати голод i роздратування через те, що, приїхавши до мiста Києва, сиджу на вокзалi вже понад двi години i досi анi на мiлiметр не просунувся до мети приїзду.
Побачивши натовп людей, який повiльно зникав у якомусь широкому отворi в стiнi, я пiшов услiд за ними.
Як я пiзнiше я дiзнався – це був прохiд до центрального розподiльного колектору.
Ще пiзнiше я дiзнався, що все було зовсiм не так.
Потiм менi стало вiдомо, що все якраз навпаки.
«Якщо
В оповіданні використано вірш Якоба Ван Годдіса.