Серпень. Володимир Худенко
Зрештою, сказав він, у нас замало сил, аби гарантувати безпеку для власних громадян і державного устрою – здається, немає сенсу витрачати їх для кількісного підсилення епідемії, котру мас-медіа встигли наректи в т. ч. і «атиповим сказом».
Звичайно, глава держави наголосив, що нині пріоритетне завдання для французьких спеціалістів, як і для решти світу – пошук ліків від хвороби, котру в т. ч. називають карою Божою і навіть Євангельською сараною.
Та хіба навіть у цьому сенс? Усі ми розуміємо, що навіть відшукавши такі ліки, ми навряд чи зможемо їх використати. Зрештою, уряд КНР вже довгий час наполягає на ядерному ударі по території США. Франція усіляко цьому протистоїть, і якби не позиція французького уряду, то невідомо, в який бік уже б хитнулись терези. Тієї Америки, яку ми знали, вже давно не існує – вона зникла назавжди з мапи світу, і тепер, рятуючи її руїни та поодиноких вцілілих від запланованого знищення, ми віддаємо їй останню шану. Ми кажемо – ми зробили все, що від нас залежало. Tout passé, tout casse, tout lasse…
Сьогодні стало відомо, що Королівські ВПС збили ще два транспортних літаки, що вилетіли з території США і не були перехоплені флотською авіацією. Уряд її Величності, як відомо, прийняв рішення не допускати американські транспорти до території Об’єднаного Королівства, щоб максимально унеможливити загрозу поширення зловісної епідемії на нашу країну.
Власне, попри запевнення міністерства оборони, більшість із нас розуміє, що це були літаки з поодинокими вцілілими і незараженими – військовими і цивільними. Ми розуміємо також, що і в самій Британії вже вистачає заражених, зрештою – що таке подолати скількись сотень миль над океаном для такої істоти? А для десятків, сотень, тисяч таких істот?
Але ми розуміємо і навіть підтримуємо наших військових – ми підтримуємо наш уряд, котрий хоч таким чином намагається втримати контроль над ситуацією. Так – Британія знову, як і всю попередню історію, намагається перечекати кризу, користуючись географічним положенням, ізольована водами від решти світу. Але чи не така вже це й нешляхетна позиція, коли річ іде про виживання власне людської популяції? Коли важливо врятувати хоча б десяток, хоча б декілька людей?
Та й чи врятує наша географія нас тепер? Важко в це повірити, погодьтесь. Як би там не було цих людей шкода, усіх випадкових жертв шкода, але нині такий час, коли живі подекуди заздрять мертвим – і навіть у буквальному розумінні, відштовхуючись від зловісності цієї фрази.
Спалах епідемії в Манчестері і передмістях досі не вдається подолати, і відповідно Лондон продовжує знаходитись під загрозою масового зараження – прийнято рішення в найближчий час евакуювати уряд із основними держустановами.
Ми не змогли допомогти американцям в їхній біді, Канаді, Латинській Америці, але нині хіба не так само чинять наші союзники – та ж Австралія, котра повністю закрила свій континент