Гаугразький бранець. Яна Дубинянская
задуми, – прошурхотів голос ще якоїсь жінки.
У сутінках Мільям ловила на собі погляд за поглядом – жалісні, гіркі… звинувачувальні?.. Здавалося, що всі дивляться на неї, на неї одну! – і, можливо, здогадуються. Справді, не могли ж вони не бачити тоді…
Це її провина. Вона наважилася змочити пальці у воді джерела Тайї. Прогнівити сили, які… це ж гірше, ніж коли б розбився глек, і про що вона думала раніше?! Мільям глянула на свої руки: засмаглі, худючі, всі в ципках. Насмішка Могутнього… І мати, звичайно, піде до Нього. Чавити небесний виноград для бенкету вбитих воїнів, як призначено всім жінкам, померлим під час пологів. І сонце ніколи не побачить її дитини.
Раптом натовп сколихнувся й закрутився, неначе води Терзи між підводними скелями. Звістка пролетіла над головами, наче лісова пожежа на схилі Ізир-Буза, коли вогонь потріскує верхівками дерев, не йдучи вниз…
Відпустивши поділ сестриного плаття, кинулися вперед Нузмет і Асалан. Виступив з-за чиїхось спин Хас, незрозуміло звідки з’явився й старший брат Сурген, четвертий син у родині, вищий за будь-якого чоловіка в селищі, хоча ще й не посвячений зброєю… Мільям залишилася на місці. Найдужче їй хотілося зараз стати невидимкою, як це вміють сірі ящірки, що мешкають у камінні біля дороги.
Їй це вдалося. Батько – великий, грізний, запилений вітром, із запахом війни в крилах кошлатої бурки, – пройшов крізь натовп, що розступився перед ним, мимохідь торкнувся кожного з синів, але не помітив, навіть не пошукав очима її, Мільям.
Втім, якби вона теж вистрибнула йому назустріч, якби загородила дорогу, – нічого б не змінилося.
Батько зайшов до помешкання.
Всі, хто був на подвір’ї, відразу ж замовкли, навіть стара Захраб. Крізь тишу із темної, закритої для всіх глибини помешкання долинув тихий, болісний стогін. І ще один… і ще…
Мільям боляче закусила губу. О, Мати Могутнього, допоможи!.. Ти ж і сама теж…
Але Вона не почує. З Нею може розмовляти тільки перша донька в родині. Що вона зараз робить там, у помешканні, ця вертихвістка й задавака Адигюль?!!..
І раптом почувся новий звук.
Той самий.
І всі видихнули одним спільним видихом, і заговорили, забалакали, запобивалися, й ніхто нікого не слухав, і від цього суцільного бабського галасу хотілося тікати, заткнувши вуха, – якби не головне, чого ще ніхто не знав і що найміцнішими вузлами тримало всіх на подвір'ї.
Мільям підвелася, пролізла за чиїмось спинами майже до самого пологу помешкання. Брати вже були тут, і Хас сильно і злісно пхнув її ліктем у бік. Мільям нічого не відчула.
Полог підлетів угору. Батько вийшов назовні, й усі замовкли.
– Могутній подарував мені восьмого сина. Ім’я йому – Абсалар.
Притискаючи до себе край бурки, він проминув подвір’я і вийшов на дорогу – туди, де чекав, помахуючи сплутаною гривою, змилений кінь, який щойно пройшов найкоротшим, а отже, найважчим шляхом гірськими стежками від кордону до селища. Батько скочив у сідло, й кінь рушив