Країна розбитих сердець. Людмила Когут
її до себе додому на вечерю. Уляна не відмовила йому, не грала театрально в лялькову принципову жінку з морально завищеними нормами. Вона була простою земною жінкою, яка хотіла все знати про чоловіка своєї мрії, кохатись із ним і бути поруч той час, який їй знову подарувала щедра і добра доля.
Уляна хотіла подивитись, де і як він живе, поговорити з ним про його життя, бо за ці роки втратила Романа з поля свого зору. Знала тільки, що він звільнився з управління і поїхав на роботу в іншу область. Вони не телефонували одне одному, бо знали, що це до добра не доведе. Уляна викреслила його зі свого життя, але з пам'яті стерти не змогла. Не згадувати про нього – це було на рівні підсвідомості і вище від її бажань. Вона страждала за ним, думала про нього, знала, що в реальному житті вони ніколи не будуть разом, і тільки у снах він приходив до неї, і нічого не могло їх розлучити. І так у повному невіданні минуло п'ять довгих років її життя без нього.
…Вони їхали шикарною іномаркою, і Уляна почувалася дикою провінціалкою – надворі було морозно, а вона не вміла ввімкнути підігрів сидіння в цьому «нафаршированому» всякими сучасними «прибамбасами» автомобілі. На панелі водія був маленький комп'ютер, який неприємним штучним голосом нагадував Романові, що він занадто близько обганяє автомобілі, що їдуть поряд…
Роман увімкнув ліричну музику, зручно зафіксував Улянине сидіння, яке швиденько нагрілось, і тепло від нього розлилося по цілому тілу. Їй було так комфортно їхати в цьому чудовому і, напевно, страшенно дорогому авто поруч із таким красивим чоловіком, і відчувати, що цей чоловік кохає її. І вона кохає його божевільно і палко!
Їхали досить довго, дорога була перевантажена автомобілями, але такий насичений рух Уляні не заважав – їхала б так усе своє життя. Вона ледь не муркотіла від задоволення! Надзвичайно щаслива, у стані відчуття дивного та прекрасного сновидіння, вона тримала Романа за руку і відчувала, що він поруч. І це була дійсність!
…Він жив у новобудовах на лівобережному боці столиці. Їхали величезним мостом Патона. Був уже вечір, і місто, і Дніпро сяяли різнокольоровими вогнями. Дивовижне багатобарвне освітлення додавало ще більшої казковості.
Приїхали під висотний будинок, Роман поставив автомобіль у сучасному гаражі, який був розташований під будинком. Уляна вийшла з авто і взяла коханого під руку. В іншій руці він ніс велику торбу з продуктами, які купив дорогою додому. Вони прямували до ліфта, що був тут же на стоянці автомобілів. Уляна йшла щаслива! Яка це радість – іти під руку з коханим і не оглядатись, як колись давно, чи тебе бачить хтось зі знайомих, що ти ідеш із чужим чоловіком! Тепер вона була вільна, і біля неї був чоловік, який належав тільки їй.
…Піднялись ліфтом на десятий поверх.
– Трохи височенько, – засміялась Уляна.
Коли Роман відчинив двері квартири і вона зайшла всередину, на неї повіяло приємним запахом недавнього ремонту житла і свіжої фарби. Уляна пройшла коридором, Роман увімкнув скрізь світло, і вона побачила, що квартира ще не обжита – обставлена