Танець янгола над безоднею. Гарфанг

      … Це було біля моря. Теж – зимою.

      Мені було п’ятнадцять.

      Грудень місяць у Ялті – зовсім не той грудень, яким він буває у Києві. Ні снігу, ні колючого морозу – принаймні тієї зими у грудні не було.

      Я бачила море. Бачила його вперше. І цілими днями тинялася біля нього, боячись відійти подалі – мені постійно хотілося відчувати його, слухати його нестихаючий шум.

      Звичайна поїздка від школи, місце, яке звалося санаторієм, проте насправді там ніхто не звертав на нас уваги і тим паче не збирався лікувати. Головне – вчасно з’явитися на вечерю, а цілий день ти міг робити що тобі заманеться.

      І я робила – дихала морем, виходила на набережну, шукала місце, де ніхто не міг мене чути, і говорила з морем. Я намагалася вдихнути його в себе, залишити в собі його частину, і відчувала як увесь мій внутрішній простір ніби розгортається, аби вмістити в себе море…

      Це була казка. Казка про гидке каченя, яке не шукало свого відображення у хвилях невгомонної стихії, а просто розчинялося у диханні моря – і на цей час забувало про себе… Це було одкровенням, це було дивом. Мені не потрібно було нічого – лише бачити море. Там я на деякий час помирилася сама з собою, я пробачила собі власну недосконалість. Мене не хвилювали ні мої дешеві джинси, ні затаскана стара куртка, ні бліда оката мармиза, яку щоранку доводилося бачити у дзеркало – я махнула рукою навіть на неї. Тому що центральне значення мала лише змога щодня бачити диво, яке наводнювало мене життям. І я свідомо і несвідомо тягнулася до нього, як замерзаючі тягнуться до тепла.

      Дівчата бігали на дискотеки, дівчата фліртували з хлопцями і закохувалися. Але я не могла звертати на хлопців уваги – я вже була закохана, закохана у море. І це кохання заповнювало мене вщерть.

      Ми цілими днями тинялись містом – навіть не маючи грошей, находили способи розважитися. В парку біля одного кафе, де постійно грала музика і її можна було слухати скільки заманеться, ми відпочивали, коли стомлювалися від своїх мандрів. Я спробувала першу сигарету там же, на лавці в парку… Мабуть, саме тому я досі не кинула палити: тому що моя перша сигарета була там, де я відчувала себе вільною людиною, під звуки хорошої музики, поруч з моїм великим коханням, з якого я і тоді не зводила очей…

      Я була щасливою.

      Саме тоді мій світ перевернувся вперше.