Ігри Майї. Делия Стейнберг Гусман
поринаємо в нашу гру і тішимося нею, як реальністю.
Самотній хлопчик повернувся до припочатку і, розкинувши розумом, зрозумів причину своєї безмежної печалі. Щастя не завжди полягає в знанні та усвідомленні всіх істин.
Жив собі якось чоловік, котрого всі називали філософом. Він був не такий, як інші, не переймався тим, що інші, а навпаки, цурався щоденних клопотів так званих нормальних людей. Філософ розумівся в житті і смерті, добрі і злі, в долі та її законах, і все було для нього марнотою.
Тимчасом як люди метушилися, мов працьовиті мурашки, наш філософ усамітнювався в роздумах, не мавши певності ні в почуттях, ні в думках, ні в будь-чиїх намірах.
Він спостерігав за іншими з іронічним осміхом. Невже вони не розуміють, що беруть участь у великій грі життя? Невже вони не завважують, що всі їхні зусилля марні, адже доля людства вже написана на небесах? Хіба можна страждати і сміятися, жадати і бажати, не здаючи собі справи в тому, що ніщо не варте ані усміху, ані плачу, ані бажання, ані пристрасті? Їжа для «філософа» була доконечністю, спання – потребою тіла, кохання – недозрілістю та браком самодостатності. Читання – звичайнісіньке марнування часу; діяння – щось необов’язкове. Але, попри всю свою філософію, він не міг уникнути страждання. Цим він уподібнювався до всіх інших…
Річ у тім, що Майя та її ігри – це теж закон життя. Одна річ знати її пастки, і зовсім інша – прагнути їх уникнути. Пізнати гру Майї означає усвідомленість. Уникнути ігор Майї означає бути на голову вищим від простого філософа. Це означає сягнути Бога, вийти за рамки суто людських, найпростіших потреб.
Доки ми пробуваємо на сучасному етапі еволюції, доти нас невідступно супроводить Майя. Вона намагається не тільки ввести нас в оману, а й уприємнити запонами й усмішками важкі випроби, які нам судилися, якщо ми справді прагнемо сягнути висот. У Майї більше спочуття, ніж злостивості, більше бажання допомогти, ніж зашкодити. Людина помічає це і вдячна Природі за намагання зробити милішим наше життя на землі.
Вся річ у тому, щоб гратися, не забуваючи, що це грання. Готуватися до того часу, коли ми «станемо дорослими», коли вже не потребуватимемо ані іграшок, ані опертя для нашого розвитку. А тим часом маємо змиритися зі своєю дитячою природою і прагнути вдосконалення. Побіля Майї, в її іграх і під її наглядом, з її чарами та її пастками, з розумінням скороминущості життя і новим важливим досвідченням. Знання уприємнює життя. Усвідомивши все це, ігри Майї стають для нас квінтесенцією життя.
Нараз мені пригадалося, як, бувши маленькою, мене гнітила сіра повсякденність і я не раз застановлялася над тим, що все життя – це велика гра, велика вистава на сцені існування. Відтак я бавилась, уявляючи себе актрисою, яка мусила якнайкраще зіграти свою роль на очах тисяч глядачів. І я грала цю роль, дбаючи про свій вигляд і жести, погляди і порухи.
У підлітковому віці я відмовилась від ілюзії театру та сцени… Життя було надто серйозною і важливою штукою, щоб гратися в нього.
А нині я знову повертаюся до того, чим жила в дитинстві. Все на