Рогнеда. Валентин Чемерис
школярів, ще зі шкільної лави пам’ятає, що Васко да Ґама, португальський мореплавець, відкрив і проторував морський шлях в Індію через Атлантичний океан; що Фернандо Маґеллан, теж португалець і мореплавець, також торував шлях до Індії, багато що на ньому повідкривавши і, врешті-решт, подвигом свого життя зблизив розрізнене людство. І ці імена для історії з власної назви перетворилися на узагальнення, ставши символами (справді, хто нині не пам’ятає цих імен?) А ось які норманські (варязькі) та давньоруські «васко да ґами та маґеллани» вперше проклали шлях із варяг у греки, на віки вторувавши його, – ми вже ніколи не дізнаємось – це залишиться загадкою історії.
А напевне ж, були вони, маґеллани слов’янські, на Русі та в Скандинавії, і проклали цей складний шлях на тисячі верстов із півночі на південь, від Балтійського моря ріками та озерами, і, що найдивовижніше, – суходолом (судна – морські й річкові – перетягували на дерев’яних котках до наступної води!) Шлях проклали до Києва стольного і далі до Чорного моря й далекої Візантії…
Іншого такого шляху, як шлях із варяг у греки, історія не знає. Тож були у нас, русів, свої маґеллани – честь їм і хвала!
Мореплавці від Бога, капітани і лоцмани, вони вміли кермувати судном так, як ніхто не вмів – ходити морями та океанами, як згадані португальці, а й навіть по сухому, що не вдавалося більше нікому.
Це в пам’ятку тим, хто ще й досі вважає, що наші прапрапращури мало не до недавнього часу жили в дрімучих хащах, в обнімку з ведмедями…
Але вже тоді, коли у хащах-лісах дрімучих бродили клишоногі (може, де й бродили, в обнімку з волхвами) – керманичі, давньоруські маґеллани, прокладали маршрути через країни і континенти, з далекої півночі на далекий південь і безпомильно водили свої каравани суден. На тисячі-тисячі верст – ріками-озерами, повз болота, знову ріками-озерами, а тоді – чудо із чудес руського мореплавства! – суходолами, себто волоками, але все одно уперто йшли шляхами незвіданими, не прокладеними ніким досі, далі й далі, аж…
Аж до космосу вже наших днів.
Шлях єднав північ із півднем, Європу з Азією, і ним пропливло багато люду: і скандинавів, званих на Русі варягами, і предків русичів. Шлях той перетинав Київську Русь в ті часи, коли вона формувалася і утверджувалася, а розрізнені слов’янські племена ставали русичами.
Шлях із варяг у греки починався від берегів Ютландії[3], був він і важким, і небезпечним, але звитяжні мандрівці все ж ними пливли. У Варязькому морі на них підстерігали пірати, але торгівці відважно пливли – до Фінської затоки, що тоді звалася озером Котлино (вона непомітно переходила в озеро Нево, що нині зветься Ладозьким).
Залишивши позаду сині води Ладоги, судна входили в гирло Волхова, повноводного і тоді вельми неспокійного. У фортеці Альдегюборг брали лоцманів (сьогодні це – Стара Ладога, вже новгородська земля). Доки з’ясовували з лоцманом, судна зупинялися, човнярі дещо лагодили, уточнювали маршрут, а далі двісті кілометрів човни йшли по Волхову – аж до знаменитого Холмграда – Великого
Півострів на півночі Європи в межах Данії (більша частина) та Німеччини. Омивається Північним морем та протоками Скагеррак та ін.