Невідоме Розстріляне Відродження. Антология

      Хто на межах стигне в білому снігу?

      Хто на вежах пльоска прапором снагу?

      Пропливають мимо башти дальні кораблі,

      І співають чужоземці про любов мандрівника Алі.

      Той мандрівник кинув наречену для шляхів,

      І вогнем багряним океанами горів.

      Стигнуть межі, а на вежах пльоска льот,

      Бурями на скло прозоре б’ється льод.

      Пропливають чужоземці кораблями в ніч,

      Глухо поза баштами гуде майбутня січ.

      І снага смуглява перетворюється на вино,

      Світове і весняне об’єдналося в одно.

      Десь Алі вернувся нареченої шукать,

      Стружками розсипалася міць мідяних ґрат.

      Пісню буйну, пісню про майбутню височінь,

      Вигукнули вежі для холодних снігових склепінь.

      На дибу взято села. А міста

      на мідяні тимпани грають

      і титанічний круг розхитують

      у буряному непокою сили.

      Ведичні терези повисли над часами.

      Обезуміло в румби рве стріла,

      тарелі там і тут, —

      плигають гумові літа

      і об залізні мури б’ються.

      Розкинулося місто між горбами.

      Пливе аулом ген аж ген, до небосхилу, —

      там металеві дамби й бомби

      багряно покололи обрій.

      Розкинулося місто: табор:

      де гноми перетворюються на титанів.

      Де землю взято в металеві дуги,

      в залізний крик.

      Липнева ніч,

      липнева ніч

      ходила,

      Збирала ягоди

      в саду.

      Вона в кущах

      в сліпих кущах

      перстами шелестіла,

      і лляла тінь

      в гущавину.

      Лежала тінь,

      лежала тінь

      над садом,

      Хитала полог синій

      верховин.

      А шкляний місяць

      жовто і медвяно

      Перетирав

      на жорнах

      лінь.

      Над садом лінь,

      Над садом лінь

      висока!

      На п’яні трави

      тьмяно

      повиса…

      А в пелюстках

      а в пелюстках вишневих

      вже проступала

      вранішня роса.

      Смаглява ніч,

      смаглява ніч

      ходила,

      збирала ягоди

      в саду.

      Вона в кущах

      В сліпих кущах

      перстами шелестіла,

      Чи ти ж знайшла там

      Хоч одну?

      В алеях міста глибиною ліній

      проходить караван пустині

      ліниво коливаються тюрбани золоті

      боками п’яними хитаються верблюди

      тюрбани: золоті від сонця

      жовч кораблів: піском пустині

      рожевий захід кидає гарячий блиск

      на скло фасадів

      і