Богиня і Консультант. Володимир Єшкілєв
Зеленоока. Уся в ластовинні.
– Ти дійсно був у моєму сні… Як цікаво, – ніздрі Діани сіпнулися. Мітелик вирішив, що від збудження.
– Хто вона?
– Вона перебуває в школі Х під номером. Їй заборонено розмовляти. А те, що вона пише на уроках, нам не показують. Ми не знаємо, хто вона й звідки. Її ніколи не беруть на «нічні чергування».
– Може, вона незаймана?
– Целка у школі Х? Ти мене насмішив.
– Я бачив на ній пояс вірності.
– Це не з мого сну.
– Між вами щось є.
– Щось є.
– Ти закохана в неї?
– Я закохана в Лолу. У ніжну чорну пантеру Лолу.
– А вона в тебе?
– Так.
– Ага. А як там, у твоєму сні, ім’я тої білявої «ляльки»?
– Софія.
– Гм-м-м… Хто б сумнівався… Я був у Залі Насолод. Я бачив її та якусь чорношкіру. Напевно, це була Лола.
– Ти бачив продовження мого сну, про який я тобі розповіла.
– Продовження? Найкращий твір таки Софія написала?
– Ні, болт їй! Найкращий твір написала моя чорна Лола.
– Й обрала собі в «рабині» Софію?
– Так. Щоби відшмагати ту трахану псами шмару.
– Але, кицьо, вона не шмагала її.
– А що вона з нею робила?
– Вони ніжно-ніжно кохалися.
– Ти брешеш! – в очах Діани засвітилися жовті вогники. – Я знаю! Вона відшмагала її. Порвала її бліду дупу.
– Та не брешу я.
– Значить, ти бачив неправильний сон, – сказала дівчина. – Інший сон. Іншу можливу реальність. Іншу школу Х.
Мітелик згадав давню мудрість Гермеса-Тота: «Як внизу, так і наверху. Як наверху, так і унизу». Паралельні реальності можливі. Можливий цілий оберемок паралельних реальностей. Ще трошки, і він стане містиком. Може, це йому допоможе. А може, й ні.
10
Він провів Володарку Звірів до ліфта. Потім пішов на кухню і включив чайник. У двері подзвонили. Він вирішив, що Діана щось забула, і відчинив, не дивлячись у прозурку. На порозі стояла Індиго. За плечима в неї був великий рюкзак, а в руках юна телепатка тримала портфель Валерія Петровича.
– Не можна відкривати двері, не запитавши: «хто там?» – зауважила Індиго.
– Ти, шмарка мала, ще будеш мене вчити… Звідки ти?..
– Я чекала надворі.
– Усю ніч?
– Майже.
– Але ти вперта.
Індиго, не чекаючи запрошення, зайшла до квартири, поставила портфель під ноги Мітеликові й запитала:
– Де моя кімната?
– А я ще не придумав.
Індиго пройшла до вітальні, потім заглянула у кімнату Анжели.
– Тут погана енергія, – сказала вона. – Це кімната вашої дружини?
– Так. А ти нахаба.
– Ви ще нахаб не бачили.
– До речі, коли приходиш кудись у гості, треба казати: «Добридень!»
– Добридень.
– Будеш спати у вітальні. На дивані.
– Там теж погана енергія.
– Краща за інтернатівську.
– Гірша.
– Навіть так? Тоді йди до спальні.