Відьомські війни. Віта Зайченко
я відразу почула заманливу пропозицію продажі мого «нового» дому. Відповісти відмовою мені не хотілось. Адже на це я мала декілька причин. Перша: ненавиджу цей будинок, друга потрібно знайти реліквію. Тому я відповіла, що все можливо і необхідно обміркувати дану пропозицію.
На радощах містер Барнерсом дозволив кликати його на ім’я Тед. Ще він висловив свої співчуття, що викликало неабияке здивування у мене. Виявилось мама придумала легенду про мене і моє життя. Добре хоч ім’я Меган залишила. Для усіх в містечку я буду сиріткою, яку виховувала двоюрідна тітка Мері. До речі вона недавно померла. І врешті-решт мені треба вирішити, як вчинити з старовинним маєтком моєї родини. Так як я ще неповнолітня, моїм опікуном стала дочка подруги тітки Мері, їй вже близько 50. Саме ця жінка наглядатиме за мною весь наступний рік. Можливо подібна легенда викликала б напад жалощів, у тих хто почув історію, тільки містер Барнерсом трішки інакший в даному плані.
Хочу відразу попередити цей будинок ніякий не маєток. Скоріше нагадує залишки колишньої розкоші. Засохлі квіти на ганку, пожовкла трава, місцями зруйнована кам’яна стежка. Фундамент потребує ремонту, а сам дім не аби якого догляду.
На прощання містер Барнерсом, тобто просто Тед, побажав мені удачі. Дав декілька настанов на кшталт: яким чином необхідно покращити будинок, ззовні та всередині. Ці настанови тривали більше години. Здається чоловік небайдужий до цієї будівлі.
– Меган, сонечко, ти просто не уявляєш на скільки тобі пощастило. Володіти оцим скарбом, – наперебій продовжував повторювати Тед, одразу його тон змінився на якусь мить. Голос став м’якішим та тихішим. – Звичайно мені шкода твоєї родини. Але ж це…все… – Відразу ж повернувся впевнений голос ріелтора. – Я б віддав величезну купу грошей за будинок. Тому розмірковуй, перший твій виклик і я тут, з підготовленими паперами на продаж-купівлю.
Попрощавшись нарешті з люб’язним водієм, я мерщій кинулась до дверей будинку.
Всередині будівлі панувала тиша. Усюди повно пилу. Місцями тонкий шовк, у вигляді павутиння. Майже скрізь старовинна розкіш, що з роками почала згасати. Більшість меблів виготовленні з дорогого дерева. Це передусім горіх та дуб. До другого поверху ведуть східці з балюстрадами. На стінах дуже багато картин з різних епох, у величезних рамах. Дивно, що тут є деякі прояви сучасності, на кшталт електрики. Адже, коли потрапляєш усередину, то відчувається різкий перехід у минуле. Немов перед тобою відчиняється інша епоха.
Не зважаючи на це, я не надто багато часу витрачала на оглядини. Мною керувала одна єдина думка – скоріше знайти реліквію. Не можна просто передати словами з яким нетерпінням та божевільним ентузіазмом я шукала щось, не зрозумівши до кінця що саме. Це могло бути що завгодно, неодмінно старе, – спало мені на думку. Проте в цьому будинку і так усе старе, старовинне. З чого почати з антикварних ложок чи бурштинових прикрас. З першого поверху чи другого?
Такі думки просто дезорієнтували мене, вибивши усіляку надію