Малиновий пелікан. Володимир Войнович
тому, що вони продажні, і відданість їхня такої самої якості. На випадок чого, вони тебе, не гаючись, здадуть, пов’яжуть і доставлять на місце звершення правосуддя. Ти, вже не зважаючи ні на які витрати, знову зміцнюєш армію, зміцнюєш свою охорону, зміцнюєш поліцію (нікому з них при цьому не вірячи), ти для можливого розгону людей виробляєш запаси гірчичного газу, закупляєш водомети, заздалегідь дозволяєш поліцейським на випадок чого застосовувати зброю. Але бувають же випадки, коли водомети не допомагають, а поліцейські відмовляються стріляти в людей. І все це тому, що колись ти піддався жалюгідній по суті спокусі украсти мільярд. Утім, коли ти побачиш, що у тебе вже виходу немає, ти зрозумієш, сім бід – один одвіт, і до вкраденого мільярду можна, не боячись, додати іще хоч сто-двісті-триста, для максимальної суворості можливого суду і першого мільярду буде досить.
Все це Акуша роз’яснював мені на пальцях, коли ми сиділи в нього на розваленій його веранді і пили самогон чи, як він його називав, кальвадос, його власного виробництва з його ж яблук. А потім я пішов до себе, ліг і довго крутився і лише близько трьох ночі щойно заплющив очі, він мені подзвонив і, не поцікавившись, чи не дуже пізно, доповнив свої міркування про вартість першого украденого мільярда думкою, до якої я дійшов власним розумом:
– Слухай, забув сказати ще ось що. Укравши мільярд, виправляючи конституцію, посилюючи поліцію, фальсифікуючи вибори, він повинен і можливого наступника підібрати, котрий вже щось украв, який, якщо і змінить його при житті, то сам, в усьому цьому забруднений, розкривати його не посміє.
Над чим ви зараз працюєте?
Пригадані мною міркування Акуші навіяли мені смутні думки, що якщо він правий, то немає жодної надії, що у нас у хоч трохи осяжному майбутньому на вершині влади може опинитися чесна людина. В усякому разі мені до цього за допомогою кліща чи без нього вже не дожити.
Щоб відволіктися від таких думок, я переключився на дурницю: зосередив свою увагу на якомусь апараті, який зеленими і червоними індикаторами переморгується.
– Цікаво, – питаю Зінулю, – що це у вас за прилад?
– А я не знаю, – стенула вона плечима.
– Як не знаєте? – здивувався я. – Він для чогось же потрібен.
– Не знаю, навіщось, може, і був потрібен, а тепер так – бутафорія.
Ось кажуть, що асоціативний вид мислення це найнижчий вид мислення. Коли б я в це повірив, міг би померти від комплексу неповноцінності. Бо завжди мислю асоціативно. Зінуля сказала: прилад бутафорський. Я з нею негайно погодився і розвинув цю думку далі:
– У нас все бутафорське. Бутафорський уряд, бутафорський парламент, бутафорський суд, бутафорські вибори, бутафорська невідкладна медична допомога.
– Як ви мислите оригінально, – оцінила Зінуля. – Ви також письменник.
– Що значить також? – не зрозумів я.
– Ну, я маю на увазі Семигуділов письменник і