Плисти проти течії. Хорхе Анхель Ліврага Ріцці
вона виступає на наших очах сльозами.
Тож нам слід поставити собі деякі запитання і одержати на них відповіді.
Якось я вже казав, що найскладніше визначити те, що найважливіше. Тим-то я говоритиму про Бога, але без дефініцій Бога. Тривіальні речі, як, скажімо, стілець чи будь-який інший предмет, легко визначити. Чому? А тому, що ми виходимо з його матеріальної характеристики, з його власної простоти, з його власного браку онтологічної сутності, що дозволила б йому перетривати момент, тут і тепер, що робить його рухомим, пересувним, важким, вимірним. Але якщо я спитаю: «Чи можете ви дати визначення справжньої любові, життя, смерті?» Виявиться, що ми можемо говорити тільки про ефекти любові, життя або смерті; тобто мова буде не про смерть, а про мертвих, не про любов, а про закоханих, не про життя, а про живі істоти. Тож тема Бога – це питання не стільки його визначення, скільки його віднайдення в собі та в інших. Адже, щойно ми дамо його визначення, щойно помістимо в якусь клітку, в якийсь конверт, в якусь шухляду, він відразу ж перестане бути тим, ким він по суті є, перестане бути Богом, а стане одним з багатьох релігійних образів, що їх витворило людство протягом сторіч.
Віра, духовість, віднайдення Бога – це одне з чуттів, одвічних інтуїцій. Всі прадавні пам'ятки, скажімо долмен, що його побудували невідомі нам народи, або величні піраміди Єгипту та Юкатану несуть на собі відбиток релігії, тобто «нового пов'язання», єднання людини з Богом, присутності божественного в природі. Згодом на долмені будують грецький храм, потім – римський, а відтак – християнський. Вони належать до різних архітектурних стилів та різних орденів, але це монумент Богові. Коли людина вперше поклала камінь на камінь, то зробила це, любі друзі, не просто для того, щоб мати опертя, чи для того, щоб викресати іскру вогню для приготування їжі. Вона поклала камінь на камінь, щоб звести першу колону, першу піраміду, перший вівтар, тобто першу експресію до божественного. Ми знаємо, що цей пошук первинного Вогню серед стародавніх народів, скажімо індусів, зміщується в царину містики і в пов'язання з тим, що є Бог. Найдавнішим Богом індусів, згідно з Рігведою, був Агні. Агні – це іскра вогню, який викресав його батько, тесля Вішвакарман. Внаслідок тертя двох паличок з каменем чи кам'яним стругом виникла перша іскра – перший Агні, від котрого походять усі Боги, концепт первинного Вогню і первинної Божественності.
Звернімось до інших прадавніх народів, скажімо єгиптян, їхні папіруси розповідають нам про примітивне Божество Атум, яке поволі перетворилося на Атум-Ра, тобто вогняне сонце. Перші світоглядні уявлення Єгипту, найдавніші віднайдені папіруси та найдавніші написи на мурах говорять нам не про страви, не про убрання, не про війни, не про щось інше, а про присутність Богів, про присутність Бога, про присутність Божественного.
Можна згадати багато народів, але назвемо лише деякі. Минуле людства іноді варто згадувати. Згадаймо Америку, тобто Месоамерику, де існує легенда про Кетцалькоатля – птаха в пір'ї, що мав водночас ознаки змія. Його ім'я означає «птах-змій».