Вендета по-українськи. Анатолій Сергієнко
універмаг, а тепер просто супермаркет, подумки прикидаючи, чи встигне перебігти, поки довга колона автомашин стоїть у два ряди, чекаючи зеленого світла світлофору. Побачив жовтого пузатого «Ікаруса», котрий ось-ось рушить від зупинки, збагнув, що перебігти встигне, якщо негайно кинеться вперед. Не зволікаючи швиденько подолав половину шляху, почув сигнал водія автобуса, мовляв, якого дідька лізеш під колеса, і раптом, наче хтось схопив Миколу за плечі, грізно крикнувши: «Стій!». Барбірош зупинився здивовано, ще не розуміючи, що сталося, проте шкірою відчуваючи небезпеку, напружився і відхилив назад голову. Повз нього на великій швидкості пронеслася іномарка – білий «опель». Холодком смерті війнуло в обличчя. Крок уперед – і був би капець! Авто збиває, відкидає під колеса автобуса. Микола стояв оціпеніло, не рухаючись. Думка, що був на волосині від смерті, поволі гризла мозок. Ноги не тримали, закортіло сісти на бруківку. Він якось подолав кілька метрів до тротуару. Сперся розгублено рукою об бетонну опору вуличного освітлення. Замах чи випадковість? Господь уберіг від вірної смерті… Ще трохи, ще півкроку… І наче лице того хлопчини, що купував долари, промайнуло перед очима. Невже він був на задньому сидінні іномарки? Ні, мабуть, здалося. Якийсь чоловік із течкою під пахвою торгав за плечі, щось казав, розпачливо хитаючи головою. Барбірош не чув. А сніг сипав і сипав. Густий, лапастий.
Микола поволі приходив до тями. Одірвав руки від бетонної опори і, похитуючись, рушив у напрямку драматичного театру. Потягнувся до внутрішньої кишені. Ні, конверт на місці. Лице хлопця, котрому збув стодоларову купюру, стояло перед очима. Невже й справді він сидів у авті? Малоймовірно, щоб хлопець так швидко організував замах. Нещасний випадок, у метушні хтось, шукаючи документи потерпілого, забирає конверт із грішми… Але чи не простіше перестріти й пограбувати? Мабуть, усе ж таки обличчя хлопця привиділося, а кілька хвилин тому він мало не став жертвою дорожньої пригоди. Врешті-решт версію легко перевірити, варто лишень піти на базар і знайти міняйла.
На базарі хлопчину Барбірош не виявив і цей факт його не на жарт стривожив. Крім того здавалося, що за ним хтось ходить. Микола вирішив бути обережнішим і рушив до вокзалу. Відчуття, що хтось іде назирці, з кожним кроком поглиблювалося. Барбірош пришвидшив крок, кинувся бігти і, коли досяг центрального входу, озирнувся. Проте переслідувача виявити не зміг. У грудях шалено калатало серце, піт градом котився з лиця. Закортіло негайно кинутися до лінійного відділу міліції і все розповісти. Про конверта з доларами, білий «опель», хлопчину-міняйла. Одначе, вирішив не поспішати. Підійшов до розкладу руху потягів і, щоб заспокоїтися, почав його уважно вивчати. Раптом відчув на своєму плечі чиюсь важку руку. Микола оніміло закляк на місці.
4
– Що нового в редакції? – запитав Ткач.
– Маленький переполох, – відказала Надя, накладаючи Юркові в тарілку гречаної каші. – Усі в шоці. Жіноцтво в траурі. Редактор зачинився в