Ловець снів. Стівен Кінг
збентеження, смердючих пахв, божевільних затій і порожніх фантазій. Даддітса вони знали не зі школи, звичайно ж, бо Даддітс не ходив до середньої школи Деррі. Даддітс ходив до спецшколи Мері М. Сноу, яку місцева дітвора називала академією йолопів або просто школою для тупих. За звичайних обставин їхні шляхи ніколи б не перетнулись, але на Канзас-стрит був покинутий паркінг із порожньою старою цегляною будівлею поблизу, на фасаді якої все ще можна було прочитати вицвілий напис білою фарбою: «Брати Трекери: вантажні перевезення і зберігання». А на іншому боці, у великій арці, під якою колись розвантажувалися фури… Там було написано дещо інше.
Піт сидів на снігу, але більше не відчував, як той тане й розтікається холодною рідиною в нього під задом, навіть не усвідомлював, що допиває другу пляшку пива (першу він жбурнув у зарості, де досі було видно звірів, які йшли на схід). Він згадував день, коли вони познайомилися з Даддсом. Пригадав дурну улюблену курточку Бобра і голос Бобра, тонкий, але владний, який оголосив про завершення чогось одного й початок іншого, незбагненним, але абсолютно впевненим тоном повідомив, що їхнє життя безповоротно змінилось у вівторок удень, коли вони всього лише планували поганяти в баскетбол два на два у дворі Джонсі, а потім, можливо, пограти в парчисі[43] перед телеком; тепер же, сидячи посеред лісу, спершись спиною об бік перекинутого «скаута», усе ще відчуваючи запах одеколону, яким Генрі не користувався, і тримаючи щасливу отруту свого життя рукою в закривавленій рукавичці, продавець машин згадав хлопчика, який іще не відмовився від мрії стати космонавтом, незважаючи на погані оцінки з математики (спочатку з математикою допомагав Джонсі, потім Генрі, а потім, у десятому класі, йому вже ніхто не міг допомогти), він згадав і інших хлопців із їхньої компанії, передусім Бобра, який перевернув світ догори дригом, коли голосом, який тільки-тільки почав ламатися, заволав: «Гей, хлопці, кінчай! Кінчай, на хрін!»
– Бобре, – піднімаючи пляшку, звернувся Піт до темного лісу, – чувак, ти був прекрасний.
Але хіба всі вони не були прекрасні?
Хіба не були вони прекрасні?
Через те що він навчається у восьмому класі і цього дня останній урок у нього – музика, на першому поверсі, Піт завжди виходить із школи раніше за трьох друзів, у яких уроки закінчуються на другому поверсі: у Джонсі й Генрі американська література (насправді це урок читання для обдарованих дітей), а у Бобра в сусідньому класі – практична математика (насправді математика для недалеких хлопчиків і дівчаток). Піт щосили бореться, щоб не потрапити до цієї групи наступного року, але підозрює, що врешті-решт програє боротьбу. Він уміє додавати, віднімати, множити й ділити, він навіть проводить операції з дробами, але це займає в нього забагато часу. А тепер з’явилося щось нове, виник ікс. Піт не розуміє ікса і боїться його.
Він стоїть за ворітьми біля сітчастої огорожі, повз нього проходять інші восьмикласники і всіляка малеча з сьомого класу; стоїть, переступаючи
Настільна гра з фішками та кубиками на складному ігровому полі.