Ловець снів. Стівен Кінг
наповнюватиме спокоєм. Не скакати, не грати.
Нарешті вони вдягли хлопчину повністю, крім однієї червоної кросівки. Він намагається натягти її самостійно, але тримає задом наперед. Бідолаха зовсім безпорадний, і Генрі відмовляється розуміти, як троє здорових хлопців могли кривдити його. Навіть якщо не брати до уваги плач, плач, подібного до якого Генрі ніколи не чув, як люди можуть бути такими жорстокими?
– Давай я допоможу, – каже Бобер.
– Омоу о? – запитує хлопчина з такою комічно здивованою міною, що Генрі, Джонсі та Піт знову регочуть. Генрі знає, що з розумово відсталих сміятися не можна, але нічого не може з собою вдіяти. У хлопчини від природи кумедна мармизка, як у мультяшного персонажа.
Бобер тільки всміхається.
– Взути кросівку, друже.
– Омоу сіку?
– Еге. Так ти її не взуєш. Це, бля, неможливо, вельможний сеньйоре.
Бобер бере у хлопця кросівку, і хлопчина з непідробним інтересом спостерігає, як Бобер вставляє в неї його ногу, міцно затягує на язичку шнурки і зав’язує їх бантиком. Коли він закінчує, хлопчина ще якийсь час дивиться на бантик, потім переводить погляд на Бобра. Тоді обхоплює його шию руками і смачно цілує в щоку.
– Хлопці, якщо кому-небудь розповісте, що він це зробив… – починає Бобер, але при цьому всміхається, явно задоволений.
– Так, так, ти більше не будеш із нами мати справ, довбаний ти збоченцю, – усміхаючись до вух, говорить Джонсі й простягає хлопчині валізку для сніданків, яку тримав у руках. – Це твоя?
Губи хлопчини розтягуються в щасливій усмішці, як у людини, котра знайшла старого друга; він хапає валізку.
– Убі-убі-у, – співає він. – Є в ас спав аато[53].
– Точно, – погоджується Джонсі, – у нас є одна справа. Потрібно тебе на хрін додому доправити. Дуґлас Кейвелл, так тебе звуть, еге ж?
Хлопчик обома брудними руками притискає до грудей валізку. Він смачно цілує її, точно так само, як Бобра до цього, і вигукує:
– Я Даддітс!
– Добре, – погоджується Генрі. Він бере одну руку хлопчака, Джонсі – другу, і разом вони допомагають йому стати на ноги. До Мейпл-лейн звідси лише три квартали, і вони могли б дійти туди за десять хвилин, якщо, звичайно, Річі зі своєю бандою не вештається поблизу, сподіваючись їх підстерегти. – Ідемо додому, Даддітсе. Твоя мама, певно, хвилюється.
Але спочатку Генрі посилає Піта на ріг будівлі, перевірити, чи вільна під’їзна дорога. Коли Піт повертається зі звісткою, що обрій чистий, Генрі дозволяє всій компанії дійти до рогу. На вулиці, щойно їх побачать люди, вони будуть у безпеці. Поки ж Генрі не ризикуватиме. Він знову висилає Піта вперед розвідати ситуацію і, якщо все буде спокійно, свиснути.
– Ои ішли, – говорить Даддітс.
– Може, й пішли, – відповідає Генрі, – але мені буде якось спокійніше, якщо Піт огляне.
Поки Піт у розвідці, Даддітс стоїть між ними, з безтурботною усмішкою розглядаючи картинки на валізці для сніданків. Генрі
Початок пісеньки з мультсеріалу «Скубі-Ду». Перші строчки звучать так: «Скубі-убі-Ду, де подівся ти? Є в нас справ багато. Скубі-убі-Ду, нам допоможи! Будемо чекати».