Мізері. Стівен Кінг
а потім знову зціплювалися в кулаки, захоплюючи та стискаючи між собою повітря.
Пол був уразливий перед Енні, але водночас не міг без неї обходитися, і це усвідомлення волало йому, щоби він відступив, власкавив її, поки ще був час, як плем’я в одному з цих оповідань Гаґґарда умилостивляло свою розлючену богиню, приносячи жертви її кам’яному обличчю.
Але інша половина Пола Шелдона, не така залякана та більш практична, нагадала йому, що він не зможе грати Шехерезаду, якщо постійно боятиметься та заспокоюватиме Енні кожного разу, як вона сердитиметься. Якщо він буде весь час їй догоджати, вона тільки більше розгуляється. Ця половина доводила: «Якби ти не мав того, що їй потрібне, вона б одразу відвезла тебе в лікарню або невдовзі б убила, щоб убезпечити себе від Ройдманів, бо для Енні світ повний Ройдманів, для Енні вони ховаються за кожним кущем. І якщо ти зараз не приборкаєш цю відьму, Полі, хлопчику мій, далі буде тільки гірше».
Її дихання пришвидшилося, вона мало не задихалася, стискання-розтискання долонь також прискорювалось, і тоді Пол зрозумів, що вона вже вийшла з-під контролю.
Зібравши докупи рештки хоробрості, відчайдушно намагаючись дібрати тональність, щоби вдати легке роздратування, Пол вимовив буденним голосом:
– Я би на твоєму місці не злився. Це все одно не допоможе.
Вона застигла на місці, ніби Пол дав їй ляпаса, та кинула на нього скривджений погляд.
– Енні, – терпляче продовжив він, – нічого страшного не відбувається.
– Це твої хитрощі, – відповіла вона. – Ти не хочеш писати мені книжку, тому вдаєшся до хитрощів, щоби не починати. Я так і знала. Отакої! Але це не спрацює. Це…
– Це дурниці, – заперечив він. – Хіба я казав, що не збираюся писати?
– Ні… Ні, але…
– Правильно, бо я збираюся. І якщо ти підійдеш ближче та поглянеш на дещо, я покажу, в чому проблема. Подай мені, будь ласка, вебстерів горщик…
– Вебстерів… що?
– Ту маленьку посудину з ручками та олівцями, – пояснив він. – Працівники редакцій інколи називають її вебстеровим горщиком, на честь Деніеля Вебстера[56].
Пол збрехав, не вагаючись жодної миті, проте ця брехня мала бажані наслідки – Енні здавалася спантеличеною, як ніколи, загублена в спеціалізованому світі, про який не мала жодного уявлення. Збентеження ще більше розсіяло (а отже, розрядило) її лють. Він бачив, що тепер Енні навіть не знала, чи мала право злитися.
Вона принесла горщик із ручками й олівцями та зі стуком опустила його на дошку. Пол подумав: «Чорт забирай! Я переміг…» Ні, не так. Мізері перемогла.
«Але це теж не зовсім правильно. Ти забув про Шехерезаду. Перемогла Шехерезада».
– І що? – пробурчала Енні.
– Дивись.
Пол відкрив пачку «Кроссабл», дістав аркуш, узяв нагострений олівець та провів на папері тонку лінію. Потім узяв кулькову ручку та провів іще одну паралельну лінію. Потім він ковзнув великим пальцем по злегка шерехатій поверхні аркуша. Обидві лінії розпливлися
Daniel Webster (1782–1852) – американський політик, сенатор штату Массачусетс; звісно, до горщика з ручками не має жодного стосунку. Скоріш за все, Пол називає ту посудину на честь Ноа Вебстера (1758–1843) – американського лексикографа та укладача «Американського словника англійської мови».