Верифікація вічності. Олександр Меньшов
Єгипет, Ангола… І зараз на Близький Схід лізуть. Американці з британцями в тому регіоні намагалися на Іран спиратися, а зараз на турок дивляться. Вірно, Сашко?
Той кивнув:
– Ось і я так кажу: вважаєте, революція в Ірані – такий собі народний бунт? А Іракська народна республіка – це чергові хитрощі… щоб очі замилити… Колишньому генсекові Кулакову було мало тільки Афганістану. У його планах, говорять, видавалася радянізація усього арабського сходу. Збаламутив, закрутив… Усе із-за цієї нафти проклятої! Але якщо Горбачов… я говорю «якщо»… Так ось, якщо він і справді готовий піти на зменшення напруження міжнародного стану, то…
Тут Валентин явно п’яно засміявся, і не зрозуміло до чого заявив:
– Афганістаном вони подавляться! – схоже, Махницький вже здорово набрався. – Занадто жирний шматок. І тим більше американці не дадуть…
– Та ну їх, американців. Вони де? – Коган махнув у бік вікна, за яким висіли сині сутінки. – За океаном? А ми тут… під боком… Рейганівська «парасолька» далі за Німеччину не дотягнеться. Вірніше – не хоче дотягуватися, не дивлячись на усі його розмови.
– Тут все складно, – подав голос Зінкевич. – Ви, хлопці, з плеча-то не рубайте.
– А я ось що думаю: Західна Європа йде вірним шляхом, – продовжував йти своєю стежкою Махницький. Чи він нікого вже не чув, або був настільки «розумним», що це інші його вже перестали розуміти. – Ось це їх об’єднання в одне ціле… Вже дванадцять країн входить в ЄЕС. Дванадцять! Підключилася Барселона і… і… е-е… Сашко, підкажи!
– Іспанія і Португалія.
– Оось воно! – кивнув Махницький. – А ми тут все сидимо, та в носі колупаємо. Поляки собі, чехи собі, литовці…
– Ти чим тут козиряєш? – нахилився вперед Комраков. – По твоєму, шістдесят три мільйони українців шукають собі нове імперське крильце?
– Ти що на Йордан свої мізки в ополонці відморозив? – хлопнув долонею по столу Махницький. – Дурень ти, дурень! Всрався, як кажуть, та і то криво!
– Сам ти дурень! – розсерджено пирхнув Комраков.
– У тебе якийсь коротенький горизонт виходить. Ну причому тут одне до іншого? Я, передусім, говорю про економічну конфедерацію… про союз народів…
– Конфедерація! – пирхнув Комраков. – Ти на Велику Югославію глянь.
– І що?
– Та вона кипить, як той борщ! Майже сорок років суцільних розбіжностей… Ось-ось розпадеться. Болгари, румуни, греки… албанці… Хто там ще у них?
– Хто, хто! Дід Піхто! Як говорила моя бабка: «Срали-мазали». Розпадеться йому! Сорок років одного базікання! А взагалі – хто в цих розбіжностях винен? Як тільки ліві, прийшовши до влади, сталі було притискувати інші партії, так федерація і затріщала по швах. Добре геть Сталін помер, і не встиг реалізувати свої плани на Балканах. Та і Йосип Тіто забагато палив, що аж закашлявся… Інакше точно там були Совєти номер два… А то, що хтось бздить про нібито розбіжності (нострадамуси пришелепкуваті), так це у всякому