Дума про Хведьків Рубіж. Володимир Худенко

      Ні, не на честь тих бездушних предметів.

      Названо його так на згадку про безмірний сум, пролитий на могилах чиїмись матерями, сестрами й дружинами. Сум, пущений на вітер димом із люльок тисяч бурлаків, безпритульних козаків і кріпаків, без дому, без сім’ї, – кривавий, без долі. Сум, який викрикували у пустоту сотні п’яних бандуристів і лірників на безлюдних розпуттях. Сум, який міцно, міцно вкарбувався у цю землицю зливами крові її синочків і донечок, пролитої під час боїв і грабунків, тортур і самогубств.

      Боже борони! Боже борони і не приведи!

      Має та земля бути сумною, і має те місто зватися Суми.

      Сумна і нудна місцевість…

      Тяглися чумацькі обози, як зараз бачу, ген-ген за обрій…

      Ось ідуть вони, худі й змучені чоловіки, такі ж худі й змучені воли тягнуть їхнє нехитре майно. Ось слабкий хворобливий голос виводить пісню.

      Заходить сонце. Розпекло небо червоним.

      Тінь прошмигне – лис чи бабак.

      А може, орел степовий.

      Нудьга!

      Ось везуть одного на підводі – хворий. Хоче щось сказати, та не може – вуста ворушаться, а голосу нема. Вдихнув повітря на повні груди і спустив дух – усе…

      Ідуть…

      Але це я щось захопився.

      Все це ви можете з більшою користю для себе прочитати в підручниках історії. Просто і чітко. Без моїх вигадок та надуманого романтизму. Все-як-по-бук-вах!

      А я розказую народний переказ. Так, просто – переказ! Така собі маленька частинка нашого небідного на перекази фольклору.

      Ото ж їхав якось тими курними шляхами, оминаючи чумацькі обози, дехто Максим Безрідний. Для нас зараз вистачить знати те, що він сам, колишній запорозький козак, мав проте ще небагато літ, десь до тридцяти, і шрам на лівій руці. Дебелий такий шрам, здалеку видно, хоча сам Максим той шрам старанно намагався від сторонніх очей сховати. По вигляду був він незаможній, може, що і встиг награбувати в розбоях, та мало. А от по торбі за плечима (незавидній, сказати б, на вигляд) – інша річ. У торбі тій були такі коштовні прикраси, оздоблені діамантами, що і сама цариця у всій своїй славі не надягала, не те що яка тутешня дівка. А ще монети золоті та срібні. Чаша якась, сапфірами та смарагдами оздоблена. Ой леле! Та там цілий статок!

      Одне погано – гидко від того статку тхне.

      Кров’ю тхне…

      Мотив перший

      Про таємничого козака, прекрасну пані та нечисту силу

      «… зрада підступної Москви слідна в усьому: вона готує нам ярмо – насамперед домашньою громадянською війною.