Дружина мандрівника в часі. Одрі Ніффенеґґер
ми йшли; відтак вони з мамою зможуть продовжити свою суперечку, що виникла, ймовірно, через нарциси чи півонії. Пітер любить сперечатися з мамою, але зрештою вона завжди домагається свого.
– Бабусю, до саду майже миля шляху.
– Клер, з моїми ногами все добре.
– Добре, тоді ходімо в сад. – Беру її за руку, і ми йдемо. Коли ми доходимо до краю лугу, питаю: – Йдемо під сонцем чи у тіні?
– Під сонцем, звичайно, – відповідає вона.
Ми йдемо стежиною, що простягається якраз через середину лугу, на галявину. Поки ми йдемо, я описую все це.
– Проходимо повз згасле багаття. Там повно птахів – он, он вони!
– Ворони. Шпаки. І голуби, – каже вона.
– Так… ми зараз біля воріт. Обережно, тут трохи заболочено. Бачу собачі сліди, це досить велика собака, можливо Джої з Аллінгемса. Навколо все зеленіє. Ось дика троянда.
– Наскільки висока трава в лузі? – запитує бабуся.
– Близько фута. Вона блідо-зелена. Тут є маленькі дубки.
Вона повертається до мене, всміхаючись.
– Ходімо привітаємось.
Веду її до дубків, що ростуть лише за кілька футів від стежки. Дідусь посадив ці три дубки в сорокових роках, як пам’ять про мого двоюрідного дідуся Тедді, бабусиного брата, що загинув у Другій світовій війні. Дубки ще не дуже високі, всього близько п’ятнадцяти футів заввишки. Бабуся кладе руку на стовбур середнього дерева й каже: «Привіт». Не знаю, до дерева вона звертається чи до свого брата.
Йдемо далі. Коли трохи піднімаємось, перед нами видніється весь луг і на галявині стоїть Генрі. Зупиняюся.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.