Дівчина у павутинні. Давід Лаґеркранц
краще деінде?
Навіть таким гігантам, як великі ранкові газети, сьогодні доводиться скрутно, і єдине місце, де є ресурси й гроші на журналістські розслідування, – громадські ЗМІ: «Екот»[3] чи Шведське телебачення… зрештою, чом би й ні? Мікаел згадав Кайсу Окерстам – вельми привабливу жінку, з якою він час від часу зустрічався, щоб хильнути по чарочці-другій. Кайса завідувала телевізійною програмою, присвяченою розслідуванням, і вже не перший рік намагалася перенадити його до себе. Однак Мікаела ніколи не цікавила її пропозиція, попри запевнення в усебічній підтримці й цілковитій свободі творчості.
«Міленіум» був йому за дім, тут жила його душа. Але нині… після того всього болота, якби Кайса запропонувала знову, він, мабуть, погодився б. У своїй професії Блумквіст робив багато чого, проте не на телебаченні – там він лише брав участь у сотнях дискусій і ранкових зустрічей. Може, робота в телепрограмі журналістських розслідувань запалила б його з новою силою…
Задзвонив мобільний телефон, і на мить Блумквіст зрадів. Незалежно від того, Еріка це чи Пернілла, він пообіцяв собі, що розмовлятиме дружньо й справді слухатиме. Та номер не висвітився, і це його дещо насторожило.
– Це Мікаел Блумквіст? – запитав молодий голос.
– Так, – відповів Мікаел.
– Ми можемо поговорити?
– Якщо спершу назветеся.
– Мене звуть Лінус Брандел.
– Окей, Лінусе, що тобі треба?
– Я маю для тебе історію.
– Слухаю!
– Розкажу, якщо спустишся вниз, дійдеш до паба «Бішопс армс» і зустрінешся зі мною.
Блумквіст був роздратований: цей Лінус Брандел не лише дозволяє собі розмовляти з ним владним тоном, а ще й приперся в його район.
– Гадаю, досить і телефонної розмови.
– Таке не варто обговорювати відкрито.
– Лінусе, чого це розмова з тобою завдає мені такої нудьги, га?
– Може, ти мав поганий день.
– День таки видався поганий, це вже точно.
– Ну от… Спускайся в «Бішоп», я пригощу тебе пивом і розповім щось надзвичайне.
Найбільше Блумквістові хотілося гарикнути: «Годі мені наказувати!» Однак, сам не знаючи чому, – либонь, через те, що в нього не було кращого діла, ніж сидіти у квартирі й думати про своє майбутнє, – він сказав:
– За своє пиво я плачу сам… Ну, добре, прийду.
– Мудро.
– Але, Лінусе…
– Так?
– …якщо ти почнеш довго й нудно розповідати мені про всякі дикі теорії змови, про те, що Елвіс живий і що тобі відомо, хто стріляв в Улофа Палме, то я зразу піду додому.
– Fair enough[4], – відказав Брандел.
Розділ 3
Ганна Балдер стояла на кухні своєї квартири на Торсґатані і курила «Кемел» без фільтра. На ній був голубий домашній халат і зношені сірі капці. Вона мала красиве густе волосся й зовнішню привабу, проте видавалася досить виснаженою. Губа в неї розпухла, а чималенький шар макіяжу навколо очей був накладений
«Екот» – редакція новин Шведського радіо.