Зазирни у мої сни. Макс Кідрук
на кого тебе залишити. Будемо разом розвозити всяких дядьок і тіток по домівках.
Його очі спалахнули.
– Та-а-ак, тату.
– Але якщо ти слухатимешся.
– Буду слухатись!
– І щоб не жалівся, якщо втомишся.
– Не буду, тату!
– Обіцяєш?
– Обіцяю!
Для проформи треба повідомити Єву, але я не сумнівався, що вона погодиться.
– От і добре, – Теодор налаштувався вшитися, але я легенько притримав його та спитав: – Почекай. Розкажи мені, звідки ти дізнався про Рея Купера?
Чомусь очікував, що він забув учорашню розмову або почне ухилятися, вдаючи, наче не розуміє, про що йдеться. Я помилився.
Малий одразу ж відповів:
– Мені Аймонт сказав.
Я не розчув. Останнє слово прозвучало як А’мнт.
– Хто?
– Аймонт.
– Хто це такий?
Тео знизав худенькими плечима.
– Друг.
Мурашки шугнули вгору вздовж хребта й розсипалися по моїй шиї. У мене ледь не вихопилося: «Той самий, який підказав, де написати regard?» Натомість пластмасовим голосом вимовив:
– А де ви з ним познайомились?
Малий іще раз знизав плечима:
– Не знаю. Він просто приходить, – несподівано Теодор випростав руку й тицьнув пальцем убік: – Білка! Тату, дивись! Білка! Білка!
Праворуч нас росла височенна туя. На її стовбурі, на висоті людського зросту, нижче від місця, де починалося крислате гілля, сиділа руда вгодована білка. Після Теодорових вигуків звірятко помчало вгору та заховалося поміж гілок. Я вирішив, що тему вичерпано, коли Тео опустив руку, поглянув на мене й додав:
– Аймонт – це не… – він наморщив лоба, – його не так звуть. Я знаю. Але він сказав, що я можу його так називати.
16
У вересні і мені, і Єві підвищили зарплатню, проте це нас не врятувало. У жовтні 2014-го курс якийсь час тримався на рівні 16,3 гривні за євро, зате в листопаді обвалився до 18,7. Останнього осіннього місяця я заплатив банку 7110 гривень. У грудні 2014-го євро підскочив до 19,2, і ми вперше пропустили платіж. За літо й осінь назбиралося чимало дрібних боргів – від квитанцій за комунальні послуги й до незначних позик, якими ми з Євою поквапливо латали дірки в ті місяці, коли мені не вдавалося заробити додатково. Крім того, на носі стриміли новорічні свята. Треба було вибрати подарунок Теодорові, купити щось до столу… Коротше, в грудні ми мали віддати банку 7300 гривень, і таких грошей у нас просто не знайшлося. У січні 2015-го гривня зміцнилася, і ми провели ще один платіж. Як згодом виявилося – останній. У лютому курс становив до 30 гривень за євро, і про розрахунки з банком можна було забути.
17
Улітку 2014-го «провали», які почалися навесні 2013-го та мучили Теодора протягом першої половини 2014-го, припинилися. За літо малюк засмаг і зміцнів, заговорив довгими, логічно завершеними реченнями. Наші спільні виїзди в місто стали регулярними: я брав його із собою один, іноді два рази на тиждень. Це було весело. Після двох-трьох годин ми робили перерву. Їхали до супермаркета, де я купував