Кінець зміни. Стівен Кінг
Ви це просто взяли. Загорнули в газетку, як рибу на базарі, і винесли з дому!
Холлі немов зменшується на своєму стільці. Її руки складені на колінах у настільки тугий замок, що кісточки побіліли.
Ходжесові зазвичай Ізабель подобається, хоч одного разу вона мало не збила його з пантелику запитаннями в кімнаті для допитів (то було під час справи містера Мерседеса, коли він по самий зад був у розслідуваннях за межами закону), а от зараз вона йому не надто до вподоби. Він не може добре ставитися до того, хто змушує Холлі настільки зменшуватися.
– Із, дивись на речі розумно. От поміркуй. Якби Холлі не знайшла цю штуку – і то суто випадково, – вона б там так і залишилася. Ви ж, друзі мої, не збиралися обшукувати будинок.
– Ви б, мабуть, економці також телефонувати не стали, – каже Холлі, і, хоча вона ще не підводить очей, у її голосі з’являється метал.
Ходжесові приємно це чути.
– Ми б у свій час відшукали б ту Елдерсон, – каже Іззі, але погляд її оксамитових сірих очей рухається вгору й ліворуч. Класична ознака брехні – і Ходжес одразу бачить: вони з Пітом навіть не говорили ще про економку, хоча, мабуть, колись би й заговорили. Піт Гантлі, можливо, й сумлінний робітничок, а такі зазвичай є ретельними, цього в них не відняти. – Якщо на цьому ґаджеті колись і були відбитки пальців, – каже Іззі, – то їх уже там нема. Можна з ними попрощатися.
Холлі щось ледь чутно шепоче, і Ходжес згадує, що коли вони вперше зустрілися (він тоді абсолютно недооцінював її), то думав про неї як про бурмотливу Холлі. Іззі нахиляється, очі в неї стають зовсім не оксамитовими:
– Що ти сказала?
– Вона сказала, що це – дурниці, – відповідає Ходжес, добре зрозумівши, що колега вжила слово «ідіотизм». – І вона має рацію. Ця штука була між бильцем крісла Еллертон і подушкою. То будь-які відбитки там вже розмазалися б, ви це розумієте. А ви збиралися обшукати весь будинок?
– Мабуть, – дещо кислим тоном відповідає Іззі. – Залежно від результатів експертизи.
Крім спальні Мартіни Стовер і ванної, ніяких свідчень для судово-медичної експертизи ніде не бралося. Усі, Іззі в тому числі, це знають, і Ходжесові немає чого пояснювати чи уточнювати з цього приводу.
– Розслабся, – звертається Піт до Ізабель. – Я запросив Керміта і Холлі туди, ти погодилася.
– Ну я ж не знала, що вони звідти винесуть…
Вона замислюється. Ходжес із цікавістю чекає, чим же вона закінчить. Невже скаже: «…речовий доказ»? Речовий доказ чого? Згубної пристрасті до комп’ютерних пасьянсів, «сердитих пташок» і «жабок»?
– … Власність місіс Еллертон, – незграбно завершує вона.
– Ну так, зараз ви зрозуміли, – каже Ходжес. – Можемо рухатися далі? Може, поговоримо про чоловіка, який вручив покійній цю штуку в супермаркеті, стверджуючи, що йому потрібні відгуки користувача про ґаджет, який уже знято з виробництва?
– А також про чоловіка, який за ними стежив, – додала Холлі, не підводячи очей. – У бінокль із другого боку вулиці.
Старий колега Ходжеса показує на пакет із кришечкою