Мелодія кави в тональності сподівання. Наталія Гурницька
я знаю. Води відійшли ще дві години тому. Щось не так! Розумієте, щось не так! О Боже…
Анна хапнула повітря ротом і розпачливо обхопила живіт руками.
– А якщо я зараз народжу? Воно ж задушиться там! Так швидко не можна народжувати! Я вмру, і дитина не виживе! Ой, воно…
Вмить оцінивши ситуацію, Тереза підхопила Анну під руку і ледь не силоміць потягнула до ліжка.
– Нічого воно не задушиться і ніхто не вмре… Лягай на бік і спробуй розслабитися. Бракувало, щоб дитину тут мені зараз вродила ось так алярмово.[20] Заспокойся. Чуєш, що кажу? Не смій мені навіть думати про недобре. Все у тебе нормально. Мусиш народити цю дитину. Зрозуміла?
Тереза з тривогою подивилася на Анну, яка злякано зіщулилася на краєчку ліжка, нахилилася до неї і швидко відгорнула її сорочку вгору.
– Подивлюся, що там у тебе діється. Нічого ще не зрозуміло. Зараз вирішимо, що нам з тобою робити. Прості дівки в полі народжують, а ти тут в теплі та з вигодами! Все буде добре. Чого наперед панікуєш?
Міцно зціпивши зуби, Анна на мить приглушила в собі стогін, тоді не втрималася і таки застогнала.
– Бо болить… Дуже сильно болить… Та що там вирішувати… Так болить і так тисне донизу, що аж пече… О Матка Боска, я не зможу народити дитину! Не рухайте… Мені боляче!
– Ну, і чого ж ти так кричиш? – спохмурнівши ще дужче, Тереза підвелася і накинула на ноги Анни ковдру. – Кровотечі нема. Тільки сама себе і мене настрашила. Ляж собі ось так помаленьку на бік і заспокойся. Зараз ще раз пошлю когось по допомогу. Ще маємо час. Принаймні з півгодини.
– Думаєте? – Анна приглушено застогнала від ще одного гострого нападу спазмів, проте спробувала опанувати себе. – Може, ця дитина просто дуже велика, тому й болить сильніше… Я терпітиму… Ой!
Тереза якось непевно хитнула головою.
– Може, й велика… Побачимо. Зараз ти ліпше не вставай і не ходи по покою. Полеж собі спокійно, а я пошлю когось по іншу повитуху. Знаю тут одну. Мешкає поряд. Приходила до моєї покоївки якось… Була одна проблема, то вона дала раду. Не чула, щоправда, щоб її приводили до когось з доброго товариства, але менше з тим. Зараз і така згодиться.
Розділ 7
Залишившись у спальні сама, Анна міцно закусила краєчок подушки, і, коли нахлинула нова хвиля болю та спазмів, спробувала не кричати. Насилу стрималася. Так нестерпно боліло, що не могла спокійно лежати, і щосили вперлася ногами в бильце ліжка. Та що ж воно так сильно болить? Аж в очах темно. Господи, невже це ніколи не закінчиться?
Обхопивши живіт рукою, Анна приглушено застогнала. Ще й Тереза ніби навмисно десь запропастилася. Господи, що ж воно так тисне донизу? Ще народить зараз.
Міцніше закусивши край подушки, Анна заледве перетерпіла черговий напад спазмів, а коли відпустило, знесилено відкинулася навзнак. Це вже не просто перейми, а дитина ось-ось з’явиться на світ. Якесь нещастя на її голову. Щойно надходить час народжувати, то обов’язково всі лікарі та повитухи десь щезають. Не приведи Господи, ще дитя почне народжуватися
Алярм – сигнал тривоги (