Подорож на Пуп Землі. Максим Кидрук
we will definitely see not only ruins! Don’t worry:[15])
За кілька хвилин надійшла відповідь – стислий, небагатослівний лист, котрий, безперечно, і вирішив долю майбутньої подорожі:
Från: Jan Fidler
Skickat: 10 oktober 2008 12:04
Till: Maksym Kidruk
Ämne: SV: Tips
I’m so fucking worried about your ruins :) )
Just if I see the stars over Easter Island… I’ll be happy…[16]
Я достеменно не пригадую, але, здається, перечитав цього листа разів п’ятдесят, не менше. Точніше, не всього листа, а лише його завершальну фразу: «Just if I see the stars over Easter Island… I’ll be happy…» – вона, наче розривна куля, влучила мені в серце. Засинаючи, я безперестану прокручував її в голові, уявляючи, як це, побий мене грім, класно – побачити зорі над островом Пасхи…
…У понеділок зранку, несучись у швидкісному «Arlanda express» від стокгольмського летовища до станції T-Centralen, я розмірковував над тим, що за тиждень в Україні відбулося багато всяких подій. За сім днів на Батьківщині трапилося більше, ніж за півроку у розміреній і випещеній Швеції. Отож, я встиг посваритися зі своєю дівчиною, яка, навіть не попрощавшись, поїхала до Москви; потому примудрився розсваритися з українським науковим керівником; перечитав «Королі і капуста» О. Генрі; вирвав кутнього зуба, який після повторного перерахунку виявився зубом мудрості; у неділю успішно відгуляв весілля свого друга; танцював із нареченим танець рожевих фламінго (викладете відео на «YouTube» – руки повідриваю!); всю ніч мчав на таксі до Києва, впиваючись блювотними мелодіями шансону; летів літаком до Стокгольма; не спав загалом тридцять шість годин; зрештою, на ранок у Арланді випив ціле відро кави, розуміючи, що весь сьогоднішній день доведеться вдавати, ніби я кумекаю, що мені говорять і чого від мене хочуть. Люблю життя…
У Стокгольмі стояла чудова погода. Всю дорогу до T-Centralen я також думав про останній Янів лист і, врешті-решт, остаточно втямив, що повинен побачити ті зорі. За будь-яку ціну…
Рівно о 9:59 я ввалився у хол готелю. Очі червоні, мов у кролика, щока напухла, наче в хом’яка, після танцюльок на весіллі та нічного перельоту пахну ведмедиком, у голові кружляють якісь бульбашки, що виникли через неймовірну суміш у крові знеболювального й алкоголю, зліва на сорочці стирчить причеплена квіточка, а з рюкзака виглядає шматок весільного короваю. Коротше, не вистачало хіба шапочки Бетмена.
Двері за мною гучно ляснули. Весь мій департамент, викладачі й інші аспіранти, саме допивали каву, лаштуючись перебратися до конференц-зали та почати PhD-meeting. Вони на хвильку відволіклися від розмов і подивилися на мене. Хтось несміливо пискнув:
– Hello!
У відповідь я запустив понад столами тихеньку відрижку, мовляв, і вам усім привіт. А потім уперся руками в боки та виголосив:
– Яне, чувак, ми летимо на острів Пасхи. Без варіантів.
– Як скажеш, босе! – весело відповів чех…
Я, звісно, не Тур Хейєрдал, але б’юсь об заклад, зав’язка у норвежця була далеко не такою романтичною!
Проте спливло ще дуже багато часу, перш ніж авантюра почала втілюватись у життя.
Пом’ятий «Boeing-737» авіакомпанії «Аеросвіт», який років двадцять тому (ще коли літав десь над Африкою) можна було назвати білосніжним, важко гепнувся на посадкову смугу та неквапом вирулював
Чувак, повір мені, ми побачимо не лише руїни. Можеш не хвилюватися (
Я так, бляха, переймаюся твоїми руїнами. Дай мені просто побачити зорі над островом Пасхи… і я буду щасливим… (