Сучасні ділові документи та папери. Як правильно оформити і підготувати. Зразки та приклади. Вікторія Садовнича
пазухи
Та їй і читає:
«І прочая, і прочая.
По сему указу
Козак должен кожну дівку
Цілувать по разу».
– Чуєш, дівко, що в указі?
– Та чую, козаче.
І вже ж рада та дівчина,
Аж мало не скаче!
– А приглянься-но, козаче,
До того указу:
Чи нема там написано,
Щоб іще по разу?
Конфесійний стиль (від. лат. confessio – визнання, сподівання), або, як його іноді також називають, сакральний – це стильовий різновид мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства. Він виник як стильове запозичення у зв’язку з прийняттям християнства у Київській Русі. Культові книги почали перекладати з грецької мови старослов’янською і використовували в релігійних обрядах, додаючи окремих українських вимовних і граматичних ознак.
Основне призначення конфесійного стилю – вплив на душевні переживання людини, допомога вірянам у спілкуванні їхніх душ із Богом, збереження й продовження культових ритуалів, об’єднання вірян одним почуттям щиросердної віри в Бога. Ознаками цього стилю є урочистість і піднесеність як стилістичні домінанти, благозвуччя, символізм та стійкість (стандартність) стильової норми, вживання слів для найменування Бога та явищ потойбічного світу, стосунків людини до Бога. Як і художній, конфесійний стиль оперує достатньою кількістю епітетів, порівнянь, метафор, слів переносного значення. Для підкреслення урочистості в ньому використовують речення зі зворотним порядком слів, поширені повтори слів.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні;і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Епістолярний стиль української літературної мови розвивався у тісному зв’язку з художнім, оскільки значною мірою обидва орієнтувалися спочатку на народнорозмовне мовлення. Назва стилю походить від грецького epistole – «лист, послання»; звідси – епістолярний, тобто «у формі листа». Отже, епістолярний стиль – це стиль приватного листування.
Основне призначення стилю – поінформувати адресата про щось, викликати в нього певні почуття, які б відповідали емоційному настроєві автора. Головними ознаками епістолярного стилю є широке використання форм ввічливості, звертань у формі кличного відмінка, наявність початкової, прикінцевої та прощальної фраз, стереотипних словесних формул висловлення побажання, вітання, співчуття; невимушеність у доборі лексичних одиниць. До епістолярного стилю зараховують не тільки листи видатних письменників, громадських і культурних діячів, учених, а й щоденники, записки, мемуари.
25 грудня