Евотон: 180. Андрій Крижевський
б навіть на мільйон років!
Інопланетянин з білими плямами зробив декілька кроків убік і підозріло поглянув на представника своєї цивілізації.
– Не погодився б навіть на мільярд років здобутку їхніх металів! Порушивши заборону, ми ризикуємо…
– Невже кормом у годівниці?
Співрозмовник у відповідь випустив назовні свої кігті, що зблиснули віддзеркаленням розлюченого вогню. Проте очільник групи, що, як і раніше, перебував осторонь епіцентру розпалюваного конфлікту, показав заборонний жест.
– Порушивши заборону, – прокліпав він, – ми ризикуємо потрапити в безжальну опалу патрійської цивілізації. Не можна недооцінювати її вплив. Її приклад, ймовірно, наслідуватимуть щонайменше півсотні інших світів. Тобі не слід забувати, що ми – монополісти на видобуток, зберігання і постачання золота лише в нашій галактиці… А заповнити тутешній ринок, тим паче з схвалення патрійців, в тисячу разів легше, ніж зруйнувати їхній світ на друзки, – тезієць кивнув у бік гібриода. – Корм у годівниці, кажеш?
– Чудово! Тоді як же ви мене схопите, не порушивши двадцять п’ятого правила? – самовдоволено запитав тезієць.
– А ми тебе ввічливо попросимо, щоб не шукати виконавців, які, якщо знадобиться, витягнуть тебе з центру чорної діри!
Промені світла для переконливості знову освітили обличчя тезійця, який добровільно доєднався до групи, що почала поволі віддалятися.
Тим часом очільник тезійців, затримавшись на деякий час, плавно підійшов до гібриода, нахилився й пильно оглянув його. Обережно й дещо таємниче він акуратно витягнув з-під скривавленого бронежилета зошит з написом «Сни. Деумія». За мить у безпосередній близькості прогриміли декілька вибухів, прокотившись вібрацією по землі. Чоловік важко розплющив очі і збентежено втупився у прибульця із зошитом:
– Хто ти? – гібриод спробував звестися на ліктях, але сили вже не вистачало через значну невпинну кровотечу. – Що ти за чортівня така? – з болем у голосі запитав він.
Тезієць замахнувся із словами:
– Твоя смерть!
Землянин, немов кидаючи виклик решті перехожих, не розглядав Ейфелеву вежу. Його голова метлялася з одного боку в інший. Насичені барви заходу золотили величну споруду, яка свого часу дивом уціліла, але чоловік ігнорував її, впритул не помічаючи. На мить стривожений погляд зупинився на рештках Етона, який перетворився на експонат просто неба: два роки тому Париж занурився у вогонь, як і значна частина території планети. Потім чоловік несподівано розвернувся і обережно протягнув долоню до лавки на антигравітації. Міліметр за міліметром…
– Немає межі? Межі не може бути. Межа не виявляється. Може з’явитися. Немає межі? Так… Межа може з’явитися несподівано! З’являється. Немає. Межі бути не може. Немає межі… Межа всюди…
Будівлі навколо Ейфелевої вежі, та й уся французька столиця істотно змінилася і набула вигляду інопланетного мегаполісу: високі прозорі споруди з незліченною